Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У цей період більшовицький російський уряд змінює свою політику щодо українського населення. Не нищить українську інтелігенцію й не руйнує українську культуру; навпаки, В. Ленін заявляє, що потрібно вдатись до українізації, що в Україні державною мовою мусить бути українська, що Україна визнається радянською Росією як незалежна держава.
I це привернуло довірливу українську інтелігенцію на бік більшовиків.
Частина політизованого українського селянства також вирішила, що тепер, нарешті, зміниться ситуація, і воно також стане рівноправним членом Української держави. Повірила і частина українських соціалістів, які створили нову партію — “боротьбистів” і збиралися витворити незалежну Українську державу.
Винниченко приїздить з еміграції в Україну, намагається домовитися з російськими більшовиками–ленінцями. Всі вони тоді ще й у гадках не могли мати, що за цю свою довірливість більшовицьким вождям, за цей політичний поворот через кілька років вони дорого заплатять.
Утім, більшовики не відповідали Винниченкові та його сподвижникам на їхні “залицяння”. Російські керівники не хотіли йти ні на які угоди з українськими соціалістами — бо ні з ким не хотіли ділити влади в Україні.
А тим часом в Україні посилювались совєтофільські настрої, зокрема і по селах Поділля, і на Волині. Це було викликане тим, що в цих краях селяни були в опозиції до поляків, які намагались відновити тут владу Польської держави. Як і в сімнадцятому столітті, селяни вважали, що краще бути в союзі з більшовицькою Росією (хоча сутність політики її ще була нікому не відома), аніж жити під владою польських панів. Це призвело до того, що в Кам’янці–Подільському деякі представники українських партій — соціал–федералістської, соціал–демократичної та інших — утворюють опозиційну до Директорії організацією — Українську Національну Раду. Вони хотіли замінити владу Директорії, з’єднатися з російськими білогвардійськими загонами. Це ще раз призвело до чергового розколу серед лідерів визвольних сил в Україні.
Таким чином і Українська галицька армія, і частина української політичної еліти найчисленніших політичних партій відколюються від Української Народної Республіки, від ідеї самостійної української державності. Вони згодні були боротися з більшовицькою Росією під прапорами імперських білогвардійських генералів, забуваючи, що й ця група російського суспільства не хотіла бачити самостійною Україну Ця угодовська українська демократія погубила ідею боротьби за незалежну Українську державу.
Отже, політична незрілість українських лідерів і партій, теоретична непідготовленість у державницьких питаннях і призвела до того, що була втрачена стратегічна ідея в державному будівництві. Багатьом українським лідерам невідомо було, за що боротись: за соціалістичні ідеали, які відсовували на другий план або й зовсім усували потребу будівництва держави, чи за національну державу. Політичні розколи, незгоди, тертя, взаємна ворожнеча груп та угрупувань призвели спочатку до роздроблення політичних, а потім і військових сил українців у роки великої Української революції.
Радянська влада в Україні 1919 року.
Перша радянська конституція
Ще в січні 1919 р. під час окупації України більшовиками було скасовано назву УНР і замінено назвою — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). На чолі нового бутафорного радянського українського уряду був поставлений особистий друг Леніна і Троцького Християн Раковський. Цей Тимчасовий робітничо–селянський уряд було створено за постановою керівного ядра російської більшовицької партії — ЦК РКП, уряд цей був “його органом” і мав проводити в життя “всі розпорядження й накази ЦК РКП беззаперечно”.
Отже, новопроголошена 1919 р. більшовиками державність України була цілком маріонетковою. Фактично Україна перетворилась на частину російської території, з її більшовицькою системою управління, радами народних депутатів, ревкомами, ЧК, а на селах — комітетами бідноти, що по суті були провідниками диктатури більшовицької партії.
Події в Україні, пов’язані із встановленням радянської влади в 1919 р., опір, який почало чинити їй українське селянство, змусили вождя російських більшовиків Леніна врахувати важливість національного питання в Україні, не допускати, як він писав, його ігнорування, а розпочати боротьбу проти пережитків “великоросійського імперіалізму і шовінізму серед російських комуністів”. Визнання, скажемо відверто, надто серйозне і важливе, якби воно не перетворилося, за старою бюрократично–централістичною традицією, в порожню демагогію, коли говориться на словах одне, а насправді діється інакше.