Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Попервах дехто з Ради бачив вихід із ситуації в цілковитому викоріненні стародавніх знань — головної зброї Послідовників. Проте Кейт, до якого звернулися за консультацією, назвав цей задум нездійсненним. З ним погодились і Маріка з Алісою. За їхніми словами, тамтешнє суспільство досягло такого рівня розвитку і має такі потужні інформаційні технології, що знищити ті або інші знання, навіть доступні лише вузькому колу обраних, просто неможливо.
Тому Рада зайняла вичікувальну позицію. Одні сушили собі голову над цією проблемою в пошуках прийнятних шляхів її вирішення, а інші, зокрема Стен, змогли цілком зосередитися на не менш важливій задачі — здобуття Конорами верховної влади в Імперії. Одначе думка про Послідовників, що гострили на них зуби з іншого світу, нікому не давала спокою, і за ці кілька днів навіть такі запеклі прибічники самоізоляції, як Любомир Жих та Міла Танич, усвідомили марність своїх сподівань, що, відгородившись від небезпеки, вони зможуть повернутися до колишнього життя. Тому всі й раділи наявності Ключів, які дозволять їм повернутися до світу МакКоїв і, принаймні, бути в курсі того, чим займаються їхні найлютіші вороги…
Розділ 37
Будильник задзвонив за десять хвилин до півночі.
Маріка ще не спала. Вона швиденько вимкнула дзвінок, підтяглася й сіла в ліжку. За її командою, у люстрі впівсили загорівся магічний світильник.
Кейт, що лежав поруч з нею, міцно спав і навіть не ворухнувся — ні від світла, ні у відповідь на жваве дренчання будильника. Чверть години тому Маріка навела на нього сонні чари — і зробила це дуже неохоче, бо ще не погамувала свою жагу до любощів. Їй узагалі ніколи не було забагато, і часом вона мало не доводила Кейта до виснаження. Він ласкаво називав її своєю маленькою німфочкою і напівжартома, напівсерйозно стверджував, що навіть за всього бажання не зможе зраджувати її — йому просто забракне сил на інших жінок. Вона нітрохи не ображалася і сприймала це як комплімент.
Ще хвилину Маріка просиділа в ліжку, ніжно дивилася на Кейта і думала про те, що їй пощастило набагато більше, ніж її матері. Вона не лише зустріла чоловіка своєї мрії, а й стала його законною дружиною. І в неї немає причин соромитися свого кохання — адже тепер воно освячене Небесами й визнане людьми. Це підтверджувала й обручка, яку Маріка носила майже весь час, знімаючи лише тоді, коли покидала королівське крило, щоб пройтися по території Флорешті або вирушити на верхову прогулянку довколишнім лісом. Ніхто, за винятком обмеженого кола втаємничених, поки не знав, що вони з Кейтом одружені, і до пори до часу це мало залишатися в секреті. Слуги в королівському крилі замку були чудово вишколені, не потикали носа в панські справи й міцно тримали язика на зашморзі; а за межами крила, у присутності звичайної челяді та ґвардійців, Маріка та Кейт поводились обачно й не виказували своєї близькості…
Маріка нахилилася, поцілувала сплячого Кейта в скроню, потім вибралася з ліжка і стала вдягатися. О пів на першу за ібрійським часом вона мала бути в Мишковарі, добре що для цього їй не доведеться звертатися до Стена — ще три тижні тому він зважив на її прохання й надав їй вільний доступ до свого порталу. Час від часу Маріка відвідувала Мишковар, щоб узяти ті чи інші свої речі — одяг, прикраси, книжки, — або просто подивитись у вікно на рідне місто, за яким дуже скучала.
Останнього разу вона була вдома сьогодні вдень. Прийшла сама, без Аліси, Кейта чи Мірчії, оскільки не збиралася оновлювати свій ґардероб у Флорешті, а лише хотіла взяти книжки з алхімії. В молодості її батько закінчив хімічний факультет університету і тепер вирішив трохи просунути тутешню науку. Проте спершу йому треба було ознайомитися з уживаною в цьому світі термінологією, певніше, освіжити її в пам’яті — колись він уже ділився своїми знаннями з Марічиною матір’ю, яка, крім усього іншого, захоплювалася цією наукою.
Більшість трактатів з алхімії зберігалися в головній бібліотеці Мишковара, де Маріка, зі зрозумілих причин, з’являтися не могла, тому вирішила обмежитися тими кількома книжками, що були в її кабінеті. Вже звично пройшовши через братів портал, вона відразу попрямувала до себе — а там на неї чигала величезна несподіванка.
На своєму письмовому столі Маріка побачила наручний жіночий годинник і аркуш тамтешнього паперу, списаного вже знайомим їй каліграфічним почерком: