Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Саме так, — підтвердив Стен. — Але доти ще треба провести низку підготовчих заходів, зокрема забезпечити умови, щоб у майбутньому владу в наймогутніших князівствах успадкували Конори. Ми вже маємо Мишкович, Істрію та Далмацію. Князь Лакійський готовий оженити свого онука на моїй двоюрідній сестрі Мілені й чекає лише мого сходження на престол. У тітки Зарени є ще дві доньки, так само і в княгині Далмаційської. Проте цього замало — і тому я мушу чимшвидше одружитися.
Аліса здивовано підвела брови.
— А хіба це вихід? Знадобиться щонайменше вісімнадцять… утім, ні, менше, у вас бо ж інші уявлення про зрілість дівчат, ніж у моєму світі. Ну, гаразд, за найкращого розвитку подій мине аж чотирнадцять років, поки перша твоя дочка буде готова до заміжжя. Навіть коли щороку…
— Я не про це, — зупинив її Стен. — Звичайно, мої дочки, так само як і Марічіні, як і онучки тітки Зарени та княгині Далмаційської, вийдуть за княжих синів, щоб згодом на чолі всіх князівств Західного Краю стали Конори. Але це віддалена перспектива. Зараз же йдеться про те, щоб підтягти на вищий щабель влади якомога більше дівиць з нашого роду — і саме цьому має посприяти мій майбутній шлюб. Якщо я одружуся з дочкою якогось знатного жупана, то всі інші його доньки, імператорові своячки, одразу стануть вельми бажаними нареченими для багатьох князів, надто ж коли я запропоную їм у посаг булаву земельного воєводи або владу над імперськими містами. Саме з цієї причини Мірчія мені не підходить. Вона надзвичайно приваблива дівчина, з дуже поважної родини, і хай тебе не вводить в оману, що її батько обіймає посаду коменданта Флорешті. Авреліан Овідіу Лучіан Струдза є найзнатнішим з ібрійських Конорів — якщо, звісно, не рахувати Флавіана. А що зараз він, власник кількох замків і величезних земельних угідь, мусить наглядати за королівською резиденцією — це така витончена Флавіанова помста за те, як він нечемно повівся з його матір’ю. Тож із знатністю в Мірчії все гаразд. Та, на жаль, вона не має сестер.
— І кого ж пропонують тобі за майбутню дружину? — запитала Аліса.
— Є кілька варіантів. Я ще не мав часу розглянути всі їхні переваги та недоліки.
— А Маріка що про них думає?
— Поки нічого. Цю частину плану Рада вирішила приховати від мене до здобуття корони, щоб не навантажувати зайвими клопотами. Лише чотири дні тому Міятович випадково обмовився, і тоді я змусив його розповісти все. А з Марікою досі не мав нагоди порадитися, зараз у неї інше в голові… — Стен скрушно зітхнув. — Ну, чому вона така вперта й неслухняна? Чому не вірить мені? Я ж дав їй слово, що не зміню свого рішення.
Аліса якось невпевнено похитала головою.
— Ти тут ні до чого, Стеніславе. Маріка цілком довіряє тобі. Гадаю, річ в іншому.
— І в чому ж?
Аліса відповіла не одразу. Зо хвилину вона мовчала, і Стен відчував, що її долають сумніви.
— Я читала листа пані Волш, — врешті зізналася вона. — Того самого, про який Маріка просила нас забути.
— Ага, — тільки й сказав Стен.
— Я прочитала його того ж дня, що й Маріка. Мене так вразила її реакція, що я просто не змогла стриматися. Поки ти спав, а вона була з батьком, я знайшла конверт і… — Аліса зупинилася. — Ох! Я ж таки не маю права розповідати.
— Вирішуй сама, я не стану на тебе тиснути, — якомога байдужіше промовив Стен, хоча насправді знемагав від цікавості. Треба сказати, що його дуже спантеличило Марічине прохання забути про існування листа пані Волш, але жодних конкретних пояснень з цього приводу він від неї не добився. Вона присягалася, що так буде краще для всіх, і Стенові не залишалося нічого іншого, як повірити їй, оскільки листа вже було знищено.
— З іншого боку, — знову заговорила Аліса, — ти повинен це знати, щоб утримати Маріку від необачного вчинку. Тільки обіцяй, що нічого не скажеш їй. І взагалі нікому.
— Обіцяю.
— Ну, що ж… Пам’ятаєш, Маріка тоді говорила про припущення пані Волш?
— Що Кейт і Джейн втекли до нашого світу, щоб жити разом? То вони…
— Ні, тут пані Волш помилилася. Проте обставини, що навели її на цей здогад… Коротше, років десять тому між Кейтом і Джейн були такі стосунки, яких не має бути між братом та сестрою. Їхня мати знає про це і вважає, що вони й досі закохані одне в одного.
Коли Стен уторопав, що мала на увазі Аліса, то аж підстрибнув у кріслі.
— Та що ти кажеш?! Мій майбутній зять спав з рідною сестрою?
— Ні. Насправді це не так. Виявляється, Кейт із Джейн не рідні брат і сестра, а лише двоюрідні. Але вони про це не знають.
— І як так сталося?