Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Вона мовчки зачинила за собою двері, замкнула їх на засув і лише тоді сказала:
— Добрий вечір, місіс Волш.
— Добрий вечір, леді Маріко, — відповіла Кейтова мати і зміряла її пильним поглядом, в якому вчувалося невдаване захоплення. — А ви дуже вродлива. Досі я бачила вас лише на фотографіях, але вони не передавали всієї вашої живої краси.
Маріка змалку звикла до того, що її зовнішність справляє на людей сильне враження, їй було приємно вислуховувати компліменти як від чоловіків, так і від жінок. А слова місіс Волш принесли їй особливе задоволення — адже це була похвала свекрухи…
— Рада, що сподобалась вам, місіс Волш. І принагідно хочу подякувати за попередження. Ви врятували життя мені, моєму батькові та Алісі.
— Це було найменше, що я мусила зробити. — Вона секунду помовчала. — І скажу чесно, що зробила це не лише для вас, а й для моїх дітей. Я сподівалася, що вони прийдуть з вами. Хоча б один Кейт…
— Не зараз, — твердо мовила Маріка. — Поки вам ще рано зустрічатися. Але запевняю вас, що з Кейтом та Джейн усе гаразд. Перекажіть панові Смирнову, що я добре дбаю про його доньку.
Місіс Волш нітрохи не здивувалася її обізнаності. Певно, вирішила, що Кейт і Джейн переповіли їй зміст листа. Або ж здогадалася, що вона його сама прочитала.
— Можете сказати це йому особисто, — запропонувала Кейтова мати. — Пан Смирнов дуже хоче поговорити з вами. Якщо ви погодитеся піти зі мною… — Вона замовкла, побачивши, що Маріка заперечно хитає головою. — Повірте, для вас це цілком безпечно. Наші наміри чисті.
— Я вірю вам, місіс Волш. Проте не збираюся без необхідності випробувати долю. Якщо пан Смирнов хоче поговорити зі мною, ми можемо зустрітися тут.
Місіс Волш кивнула:
— Я попереджала його, що ви не погодитеся. Тоді зачекайте хвилинку, зараз покличу пана Смирнова. — І ввійшла в портал.
За час її відсутності Маріка встигла лише перевірити, чи щільно зачинені віконниці, і запалити світильник у люстрі. Менш ніж за пів хвилини місіс Волш повернулася в супроводі худорлявого літнього чоловіка, який нітрохи не був схожий на свою дочку Джейн, зате чимось (можливо, настовбурченим сивим волоссям, високим лобом і проникливим поглядом) нагадував старого Альберта Ейнштейна з зображень, що їх Маріка зустрічала в книжках.
— Леді Маріко, — дещо церемонно промовила місіс Волш, — дозвольте відрекомендувати вам доктора Алекса Смирнова, Куратора наукових проектів.
— Рада з вами познайомитися, докторе, — відповіла Маріка.
— Моє шанування, принцесо, — ввічливо сказав Смирнов. — Давно хотів зустрітися з вами. Знаєте, я бачив ваші фотографії…
— Знаю, — якомога м’якше урвала його Маріка; вона любила компліменти, проте не любила їх повторень. — У житті я ще гарніша. Щойно місіс Волш про це говорила.
— Гмм… — трохи збентежився Смирнов. — Ну, гаразд. Дейна повідомила, що ви відмовилися від мого запрошення.
— Так. Я вважаю, що наша перша розмова має відбутися тут.
— Тут, то тут, — погодився Смирнов, проходячи вглиб кімнати.
Він не озирався довкола з допитливістю відвідувача музею, з чого Маріка зробила висновок, що він і раніше був у її кабінеті.
— Прошу сідати, — запропонувала вона обом гостям. — Можете говорити вільно, не стишуйте голос. Якщо ми не кричатимемо, нас ніхто не почує. А портал на цей час краще закрити. Ви не заперечуєте?
Смирнов та місіс Волш обмінялися швидкими поглядами.
— Добре, — сказала Кейтова мати. — Ми згодні.
Маріка повернулася до порталу і вже хотіла закрити його, аж тут дещо помітила і стала уважно оглядати з’єднання.
— Дивно, — промимрила вона й озирнулася на Смирнова. — У вас якось химерно сполучені портали.
— І в чому полягає ця химерність? — поцікавився Смирнов.
— Вони не зовсім підігнані один до одного. Між ними залишилося щось на зразок невеликого просвіту. Не думаю, що це небезпечно, але… просто неакуратно, неестетично.
— А ви можете усунути цей просвіт?
— Звичайно, можу. Адже один з порталів мій.
Очі Смирнова зблиснули.
— То зробіть це. Я маю один здогад і хочу перевірити його.
Маріка не бачила, чим це може зашкодити, тому впритул підігнала свій портал до іншого. Просвіт між ними зник.
— Готово, — сказала вона. — Що далі?
— Тепер дозвольте я відлучуся на хвильку. Візьму лабораторний хронометр.
Починаючи здогадуватися, що саме він хоче перевірити, Маріка без заперечень пропустила його.
Смирнов був відсутній недовго і повернувся з електронним годинником, що показував час аж до тисячних часток секунди.