Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Щирий слуга Роні і діяв, і мислив тільки в сучасності, і це було дуже добре. Якби його владар у ту хвилину заговорив з ним про Римську імперію, Роні подумки сказав би: «Тинди-ринди», — хоч його обличчя лишилось би кам'яне. Король просто зажадав грошей і гармат — для Ам'єна. І не схибив: Роні й без наказу забезпечив принаймні друге. Гірше стояла справа з грішми — а вони ж важливіші за все. На цей час вони б могли бути, та й були б. Та досить згадати скасування податків, пільги для селян, позички ремісникам, викуп на міста.
Скрутна година змусила Роні говорити в вічі гірку правду. Скільки коштували новобудови короля, скільки — його свята, скільки — любов до гри. Якби на цьому столі лежали хоч ті гроші, які поглинула люба владарка! Та вони б на трьох столах не помістились. Тільки-но він договорив, як у кімнаті вже з'явилась вона сама, її сповістили про нещастя, коли вона лежала в безсонній тривозі. Вона надягла ту саму сукню, навіть маску наклала і мерщій прибігла до свого владаря, щоб поділити з ним тяжку годину і знайти в нього захист.
Анрі взяв її за руку і, немов невідому жінку з закритим обличчям, підвів до пана де Роні. Вона граційно схилила голову, а Анрі сказав: оця красуня в шовку кольору морської води добуде йому грошей на війну. Вмить наказав д'Арманьякові одягти його в мантію мага, начепив маску, і вони вийшли. Почет їхній примножило ще багато гостей, що танцювали на балу в її високості сестри короля. Було вже зовсім пізно, але на вулицях людно й гамірно. Анрі ще ніколи не бачив стількох жебраків; власне становище додало йому проникливості, і межа поміж безтурботністю й злиднями враз виступила страхітливо різко.
Король пройшов цей шлях пішки, щоб весь народ бачив його й не вірив у нещастя; таким чином та нічна процесія дійшла до вулиці Лa-Серізе й до глухого муру, за яким начебто не було нічого. Проте кожне знало той обгороджений сад і тихий будинок; король теж давно вже не таївся, що буває в шевця Цамета. Тільки-но розчинилась залізна брама, як слуги зі смолоскипами вбігли до саду, вишикувались і враз освітили його. То був сад в італійському стилі — більше колон, ніж дерев, більше каменю, ніж трави, і замість зелених зал там були храми, збудовані в подобі руїн. На невисокому фасаді будинку не було й п'яді, не вкритої різьбленням: то була суцільна коштовність із мармуру всіляких кольорів. Господар, прибраний не менш розкішно, чекав короля перед невисоким парадним ґанком і привітав його величність низьким уклоном, аж торкнувшись розчепіреними пальцями кам'яних плит.
Маркіза посередині між королем і шевцем, що був тепер багатим лихварем і називався шевцем тільки на згадку про початок його кар'єри, — отак увійшла ця поважна трійця до невеликих теплих покоїв. Усі троє мали багато намірів одне щодо одного. В маленьких покоях було не тільки підігріте повітря, вони тішили око неяскравим світлом і м'якою пишнотою. Невидимі розприскувачі пахощів тішили й нюх. У Цамета всі в домі гарно пахли, але найутішніші запахи йшли з відкритої напоказ взірцевої кухні, де гуготів вогонь у печах і метушились кухарі в білому.
Троє, з яких кожне мало до обох інших свою справу, неквапно обходили дім. Двоє були в масках, ні від кого не чекали, щоб він упізнав їх; за маленькими столиками не уривали їжі або гри. Де не кружляли миски, там ляскали карти. Анрі знайшов вільне місце за столом, де грали в приму. Ця гра подобалась йому чи не дужче, ніж брелан; того ж то хитрий Цамет — флорентієць, чи левантинець, чи бозна хто — умисне підвів туди короля, і вільний стілець знайшовся там теж не випадково.
— Цамет, — сказав король, кваплячись зайняти місце, — ось маркіза виявить вам честь, поговоривши з вами віч-на-віч.
— Я приголомшений такою честю, — пробелькотів маленький чужинець, вирячивши очі; обличчя він мав смагляве, пласке й кругле, а стан — наче в жінки.
— То поведіться в цьому ділі так, ніби ви дворянин, — сказав Анрі й хотів уже відвернутись, але ще показав на декого із свого почту. — Голярів я привів із собою, одначе тільки ви тут стрижете всіх. Але затямте: я, як маг, теж на дещо спроможен.