Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
І заквапився до свого місця за гральним столом. Цамет глянув прекрасній масці просто в очі; довкола них обох утворилось вільне коло. Він холодно спитав:
— Скільки?
— Себастьяне, ви вродливий чоловік, — шепнула Габрієль, чи то проворкотіла, засміялась перлистим сміхом і підхилила голову назад, щоб він побачив чарівне підборіддя. А побачивши, що він зачарований, зразу перейшла до наказового тону.
— П'ять торбинок золота, — звеліла вона; голос у неї раптом залунав густо, наче дзвін, коли в нього вдарити злегенька, і, швидко нахилившись уперед, вона просто згнітила низенького чоловічка — самим уже тим, що вона Габрієль, «люба владарка». Йому справді здалося, ніби його щось вдавлює в мармурові плити його власного дому. З переляку він назвав її «високосте».
— Високосте, дозвольте мені хоч дух звести, — видушив він зі своєї куцої шиї й хотів був утекти. Та вона згорнула віяло й зашепотіла:
— Таємна звістка. Король переміг іспанців.
А тоді сама повернулася до нього спиною.
Габрієль обрала для себе один зі столів, за якими їли. Після всієї колотнечі й хвилювання їй раптом страшенно захотілось їсти. Жодна з решти масок не впізнала її — чи принаймні не виказала того. Габрієль щебетала, як і вони, випила келих вина, бо добре знала: найзавзятіша боротьба ще попереду. За спиною в неї хтось шепнув:
— Ходімо!
Габрієль озирнулась через плече, вичікуючи, поки маска назве себе.
— Сагон, — шепнула маска в сукні кольору морської води — такій, як на всіх придворних дамах. Габрієль підійшла за нею до одних дверей; за ними світло було ще скупіше, і кімната здавалась порожньою. На поріг вона не ступила. Її супутниця сказала швидко, крадькома:
— Не входьте.
Сказала, коли вже побачила, що Габрієль остерігається ввійти. А потім у неї розв'язався язик:
— Від таких, як він, можна чого завгодно сподіватися: звідки ж би таке багатство у шевця? Він шив м'які італійські черевики для покійного короля: той мав дуже ніжні ноги. А тоді почав позичати гроші дворянам, проценти наростали, при дворі не було жодного, хто не став би його боржником. Покійний король під кінець не мав уже нічого, а Цамет вивозив усі скарби королівства за кордон. У Франції лишається тільки те, що відбираємо в нього ми, жінки. Бо до нашої породи швець Цамет не байдужий, ласкава пані.
— Сагон, — урвала її Габрієль. — Я хочу знати тільки те, що доручив вам Цамет, а більш нічого.
Дама затнулась, потім вирішила обурено скрикнути. Але не встигла: Габрієль уже повернулась і пішла, й пані Сагон змогла тільки податися слідом. Габрієль зробила так, щоб Анрі побачив її наближення. За своїм столом він усім показував буйну радість, бо перед ним лежала купка золота, а партнери його дивились кисло, як переможені. Побачивши, що йде люба владарка, він моргнув їй з-під маски лівим оком, і це означало щось більше, ніж саму втіху від виграшу. Він помітив, як вона повелася з Сагон. Габрієль зупинилась на певній відстані від нього: звідси її любий владар розчує, що казатиме Сагон. Шевцева посередниця говоритиме тихо, а крім того, покладатиметься на гомін. У кого це слух аж такий тонкий, щоб вирізнити те, що стосується його самого! Але Габрієль знала про цей хист свого владаря: від нього не втаїться ніщо.
Пані де Сагон, щуплява жіночка з гострим носом, прикритим маскою, і тонкими губами, не прикритими нічим, аж задихалася від збентеження або від того, що вдавала дуже збентежену.
— Високосте, — сказала раптом і вона, немовби щойно підслухавши це слово у шевця. — Високосте, за п'ять торбинок, які позичить королю, він хоче одержати десять. Я сперечалась, я кричала, наче папуга. Ви не чули, як я кричала?
— У вас голос надто слабкий, — відповіла Габрієль. — Півторбинки, напевне, призначено для вас.
— А для вас — ціла торбинка, — просичала Сагон. Вона не дуже вміла стримуватись і, як будь-хто, за грішми забувала про все. Шевцеві Цаметові не слід було обирати для цього діла таку недосвідчену помічницю. Габрієль спокійно заперечила:
— Отже, я мала б пограбувати короля на півсотні тисяч екю. Я цього не бажаю.
До Сагон уже повернулась її обачність.
— Ви ж багаті,— вона ледь схилила коліна й улесливо повела далі: — Ви можете подарувати нашому владареві не тільки свою вроду, а й ще дещо. Але, повірте, і я роблю, що можу. Я вже збила безсоромні вимоги шевця з десяти торбинок на сім.
— Це вже інша річ. Більш-менш, — вирішила Габрієль. А Сагон, прикриваючись віялом, провадила:
— Стривайте, ще не все. Хтось відкликав шевця. Коли він повернувся, то вже знав, що Ам'єн узято, й аж сопів від злості. Тепер він менше десяти торбипок не візьме, а завтра, мабуть, зажадає дванадцять.