Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

8 березня 1919 р. було опубліковано циркуляр НКЮ УСРР щодо нагляду юридичних відділів губвиконкомів за законністю вироків і рішень підвідомчих їм судових установ. Зокрема, юридичні відділи мали право посилати своїх представників для участі в процесі, оскаржувати вироки та рішення у вищу інстанцію, вимагати перегляду їх за нововиявленими обставинами (аналогічні функції після судової реформи 1922 р. стала виконувати прокуратура)[811].

А 16 квітня 1919 р. у складі НКЮ УСРР було створено IX відділ — Найвищий[812] судовий контроль з ревізійно-наглядовими функціями — і X відділ — Найвищий касаційний суд для розгляду скарг на вироки революційних трибуналів[813]. Одночасно народні суди та революційні трибунали дістали право самостійно переглядати свої рішення за нововиявленими обставинами[814].

Найвищий судовий контроль, як видно вже із самої назви установи, контролював діяльність суддів, особовий склад і діловодство судів. Він мав право здійснювати ревізію діяльності судових установ, вимагати від них необхідної інформації, а також затверджувати на підставі узагальнення судової практики обов’язкові для всіх судів керівні роз’яснення і вказівки і навіть притягати до відповідальності за порушення обов’язкових для судових установ правил. Проте він не міг сам змінити або скасувати вирок чи рішення суду першої інстанції, оскільки касаційною інстанцією для народних судів були раднарсуди.

Найвищий касаційний суд виконував стосовно революційних трибуналів такі самі функції, як раднарсуди щодо народних судів. Окрема інструкція НКЮ УСРР від 29 червня 1919 р. не лише врегульовувала відносини цих двох відділів, а й визначала устрій та порядок судочинства Верховного касаційного суду[815]. Втім, реально Найвищий касаційний суд розпочав діяльність лише в березні 1920 р.

Помилування (пом’якшення покарання) осіб, засуджених як старими, так і новими судовими установами, декретом РНК УСРР від 14 лютого 1919 р. було віднесено до виключної компетенції Робітничо-селянського Уряду УСРР[816]. Проте невдовзі воно стало прерогативою Президії ВУЦВК. Певну дискусію викликало питання, чи має ВУЦВК право помилування осіб, засуджених РВТ на території України. 2 червня 1920 р. Політбюро ЦККП(б)У постановило, що в цьому разі справа помилування вирішується в порядку військової підлеглості[817].

Показово, що абсолютно нікого з керівників радянської юстиції тоді не бентежило, що на чолі судової системи опинилися підрозділи виконавчого органу. Вочевидь, далося взнаки, що аналогічні органи вже існували в Радянській Росії[818]. Ще одним свідченням керівної ролі виконавчих органів у судівництві стали відомчі інструкції НКЮ УСРР Про судоустрій від 12 травня 1919 р. та Про судочинство від 3 червня 1919 р., які суттєво уточнювали декрет Про суд[819].