Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
З відновленням восени 1918 р. радянської влади система судових органів доповнилася новими ланками. Зокрема, впродовж 1918 р. в Радянській Росії, яка була орієнтиром для українських більшовиків, змінилося ставлення до військової юстиції. Так, Наркомат юстиції РСФРР первинно відстоював принциповий підхід, що суди мають бути єдині для усіх громадян. У декреті РНК РСФРР від 4 травня 1918 р. Про революційні трибунали прямо приписувалося «скасувати всі інші місцеві й армійські революційні трибунали з передаванням їхніх справ до найближчих революційних трибуналів».
Проте практичні потреби здійснення судочинства у військових частинах, які під час воєнних дій перебували в постійному русі й не могли «обслуговуватися» територіальними судами, спричинили відомчу самодіяльність Наркомату військових справ РСФРР, який всупереч загальній урядовій лінії своїми наказами від 23 липня 1918 р. заснував фронтові полкові суди і ротні товариські суди. Водночас за ініціативою революційних військових Рад армій Східного фронту влітку 1918 р. стали створюватися революційні військові трибунали армій (інші назви — польові трибунали, військово-польові революційні суди). А 14 жовтня 1918 р. наказом Революційної Військової Ради Республіки (далі — РВРР) було засновано Революційний військовий трибунал (далі — РВТ) РСФРР[795]. Одночасно РВТ створювалися при всіх фронтах, арміях, дивізіях та інших з’єднаннях.
У цьому контексті стає зрозумілим, чому 11 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України в Українській Радянській Армії було запроваджено особливі військові трибунали й затверджено положення про ці трибунали[796]. Система особливих військових трибуналів включала ротні товариські (дисциплінарні), полкові та загальноармійські (надзвичайні) військові трибунали, а також армійський касаційно-апеляційний відділ і була віднесена до відання Революційної Військової Ради (далі — РВР) Української Радянської Армії. Визначалися склад військових трибуналів, їхня підсудність, порядок судочинства і попереднього розслідування. Члени ротних трибуналів обиралися всією ротою і затверджувалися полковим трибуналом, члени полкового трибуналу призначалися армійським трибуналом, а члени армійського трибуналу призначалися РВР Української Радянської Армії і затверджувалися Робітничо-селянським урядом України. Голову армійського касаційно-апеляційного відділу призначав уряд. До розгляду справ також залучали двох голів полкових трибуналів, які змінювалися кожні два тижні в порядку черговості номерів полків.
Встановлювалося, що «межею влади» ротних трибуналів є присудження до легких покарань, а у полкових і армійських трибуналів така межа визначається лише революційною совістю цих трибуналів. Єдиним джерелом судочинства визнавалася революційна свідомість. Допускалась апеляція на справи полкових трибуналів, якщо вирок було винесено з порушенням суті або форми судочинства.
Іншою знаковою подією стало заснування 3 грудня 1918 р. Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУЧК), наділеної правом здійснювати позасудову репресію[797]. В радянській фаховій літературі доволі часто писали про «судові повноваження ЧК» і відносили надзвичайні комісії до судових органів. Проте, враховуючи відсутність будь-якої усталеної процедури розгляду справ у органах ЧК і передусім належних формальних процесуальних гарантій для обвинувачених, підозрюваних і затриманих, у цьому дослідженні ми не розглядаємо діяльність таких позасудових органів за межами їхніх відносин із судовими (трибунальськими) органами. Тим паче, що правовому статусу й організаційно-правовим формам діяльності ЧК присвячено чимало спеціальних досліджень[798].
Здобутком нового етапу розвитку українського радянського судівництва став Декрет РНКУСРР Про суд від 19 лютого 1919 р. (дата публікації, дослідниками часто цей акт датується 14 лютого)[799]. Декретом оголошувалися скасованими всі судові установи, які існували до встановлення радянської влади. Затверджувалося Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР (було опубліковано 20 лютого 1919 р.), яке загалом зберегло основні положення відповідних попередніх актів. Положення починалося з тези, що вся судова влада на території України належить народним судам, радам (з’їздам) народних суддів і революційним трибуналам. Щодо військових революційних трибуналів зазначалося, що їхні устрій, підсудність і порядок функціонування визначаються окремим законом. Також встановлювалося, що у справах особливої важливості, які вимагають негайного вирішення, Надзвичайній комісії по боротьбі з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією надається право винесення вироків з доведенням про це у кожному конкретному випадку до відома революційних трибуналів.
795
Портнов В. П. Указ. соч. — С. 94–104.
796
СУ УССР. — 1919. — № 1. — Ст. 9.
797
Там же. — Ст. 7.
798
Маймескулов Л. Н. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918–1922)/ Л. Н. Маймескулов, А. И. Рогожин, В. В. Сташис. — 2-е изд. — Харьков: Основа, 1990. — 345 с.
799
СУ УССР. — 1919. — № 11. — Ст. 141.