Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Справи розглядала колегія у складі постійного народного судді й народних засідателів, які обиралися у містах Радами, а в повітах виконкомами Рад. Строк повноважень судді — один рік, народних засідателів (чергових суддів) — 6 місяців із правом дострокового відкликання. Найскладніші кримінальні справи: про вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, підроблення документів і грошових знаків і будь-які інші за визначенням народного судді, розглядалися за участю 6-ти народних засідателів, а інші — за участю 2-х народних засідателів. Цивільні справи розглядалися одноособово народним суддею або за його рішенням (окремим для кожного випадку) за участю 2-х народних засідателів. Утім, тодішні дослідники зазначали, що на практиці бачили й випадки розгляду справи з одним засідателем, що аж ніяк не відповідало законодавству[803].

Варто звернути увагу, що О. І. Хмельницький вважав принципово недопустимою участь народних засідателів як «елемента випадкового і не піддатливого для суворого підбору» в революційному трибуналі, але допускав їхню факультативну (необов’язкову) участь у цивільному процесі та необхідність у кримінальному процесі[804].

Досудове слідство було обов’язковим у всіх справах, підсудних народному суду за участю 6-ти народних засідателів. Запроваджувалися народні слідчі, які обиралися на той же строк і в тому ж порядку, як і народні судді. Народний суддя розглядав скарги на дії народного слідчого, міг і сам проводити слідство на свій розсуд.

Засновувалася друга (касаційно-ревізійна) інстанція у формі ради (з’їзду) народних суддів (далі — раднарсуд) на зразок колишніх з’їздів мирових суддів. Цей орган складався з усіх постійних народних суддів міста чи повіту. Президії у раднарсудів не було. До розгляду конкретної справи залучалися три народні судді в порядку черги. Якщо раднарсуд скасовував рішення або вирок суду першої інстанції, то він або направляв справу на повторний розгляд у цей же суд, але в іншому складі, або приймав справу до свого розгляду.

В кожній губернії тепер був один революційний трибунал. Число членів трибуналу встановлював губвиконком, але воно не могло бути меншим 15-ти. Згодом доповненням до декрету було закріплено право НКЮ скасовувати і змінювати відповідні рішення[805]. Справи розглядались у складі 5-ти членів трибуналу. Попереднє слідство у справах, підсудних ревтрибуналам, здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання в трибуналах функцій обвинувачення та захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозаступників (аналогічні колегії були й у народних судах). До компетенції трибуналів належали справи про державну зраду, шпигунство, злочини за посадою, спекуляцію, а також справи про інші злочини, які передавалися на розгляд трибуналів за постановами губвиконкомів.