Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Подальші перетворення в судовій системі УСРР були спричинені ініційованим з Москви курсом на упорядкування діяльності революційних трибуналів і, зокрема, прийняттям Декрету Всеросійського ЦВК Про об ’єднання всіх Революційних Трибуналів Республіки від 23 червня 1921 р. Згідно із цим декретом у Росії створювався Єдиний Верховний трибунал при ВЦВК. Йому передавалися функції і апарати всіх вищих органів у системах РВТ, РВЗТ та інших відомчих трибуналів. Низові ланки цих систем інтегрувалися в губернські революційні трибунали. Як виняток продовжували діяти деякі трибунали на фронті. Зазначалося також, що організація трибуналів і коло судової та позасудової репресії в радянських республіках, які перебувають у договірних відносинах з РСФРР, визначається постановами ЦВК цих республік. Водночас командування Червоної армії вважало недоцільним заміну РВТ іншими судовими органами і стало наполегливо домагатися збереження їх мережі. В УСРР керівництво Реввійськтрибуналу УСРР, блокуючи реформи, теж посилалося на позицію РВРР.
У цих умовах підготовлений НКЮ УСРР проект постанови про створення єдиного трибуналу попередньо обговорювався на засіданнях Політбюро ЦК КП(б)У 1 і 5 липня 1921 р.[847] Для того, щоби вплинути на позицію РВРР, було вирішено звернутися до ЦК ВКП(б). Така партійна дипломатія, очевидно, мала успіх, і 23 липня 1921 р. ВУЦВК замість Верховного касаційного трибуналу запровадив Єдиний Верховний трибунал УСРР, що став касаційним органом, а також органом нагляду за всіма чинними на території України трибуналами і, крім того, як суд першої інстанції розглядав найважливіші справи[848]. Водночас скасовувалися Найвищий касаційний трибунал, Верховний революційний трибунал, Революційний військовий трибунал УСРР і Революційний військово-транспортний трибунал при уповноваженому НШС РСФРР на Україні. Новостворений Єдиний Верховний трибунал складався із судового, касаційного, військового, військово-транспортного відділів і Пленуму. До складу Пленуму входили голова трибуналу, голови всіх відділів, заступники голови трибуналу і представник колегії ВУЧК.
Два пункти цієї постанови стосувалися вироків, які виносили Колегії ВУЧК і Губчека. За загальним правилом такі вироки могли стосуватися лише осіб, належних до антирадянських політичних партій і деяких контрреволюційних організацій. Покарання в цих справах не могло перевищувати 5-ти років позбавлення волі. Всі інші справи, які перебували у провадженні надзвичайних комісій, мали передаватися в революційні трибунали або особливі камери народних судів, які планувалося створити при кожній надзвичайній комісії. Значно вагоміші покарання (аж до розстрілу) могли застосовувати надзвичайні комісії у місцевостях, оголошених на воєнному стані або загрозливими щодо бандитизму.
Мережа РВТ і РВЗТ на території УСРР збереглась, але помітно скоротилась. Тому 23 липня 1921р. іншою постановою ВУЦВК було засновано військові відділи при губернських і окружних ревтрибуналах, які були покликані розглядати справи військовослужбовців воєнкоматів та інших військовослужбовців, які не належали до складу військових з’єднань, на які поширювалася компетенція військових трибуналів. Це теж викликало певний спротив військовиків і черговий розгляд питання про організацію військової юстиції на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 20 серпня 1921 р. з подальшим зверненням до Політбюро ЦК РКП(б) і РВРР[849].
Таким чином, на кінець 1921 р. судоустрій УСРР певною мірою уніфікувався, але ідея єдиного народного суду не реалізувалася через збереження трибунальської системи, надзвичайних комісій та деяких спеціальних судів.
Від загального огляду еволюції системи судових органів доцільно перейти до характеристики кадрового складу представників судової влади. Найголовнішим критерієм для членів революційних трибуналів (так само, як і для членів надзвичайних комісій) вважалася відданість радянській владі, а із суто формального боку — належність до більшовицької партії. Як підкреслював О. І. Хмельницький, «Відповідальна роль, котру має виконувати революційний трибунал, може бути з успіхом виконана виключно партійними працівниками, тобто представниками тієї єдиної партії, яка може стояти біля горнила радянської влади»[850].
Стосовно народних суддів і в теорії, і на практиці допускався певний відступ від такого підходу, оскільки партійців не вистачало на всі судові посади. До того ж розгляд справ, підвідомчих народним судам, вимагав від них не лише відданості справі революції, а й певної правової обізнаності.
847
ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 6, спр. 16, арк. 1,10.
848
СУ УССР. — 1921. — № 9. — Ст. 385.
849
ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 6, спр. 16, арк. 52.
850
Хмельницкий А. И. Указ. соч.