Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

«Непогана терапевтична інтервенція», — подумав Маршал. Однак застосовувати її до себе самого було неефективно. Самоаналіз має межі — дивовижно, що Фройдові вдавалося працювати в цьому напрямку стільки років! Маршал розумів, що йому варто було б поділитися своїми переживаннями з кимось іншим. Але з ким? Не з Ширлі — останнім часом вони майже не спілкувалися, а тема їхньої з Пітером інвестиції призведе хіба що до сварки. Вона була проти цього з самого початку. Коли Маршал мрійливо розводився про те, як вони витрачатимуть сімсот тисяч доларів свого прибутку, Ширлі нетерпляче зауважувала: «Ми належимо до двох різних світів». З її вуст дедалі частіше зривалося слово «жадоба». А два тижні тому вона запропонувала Маршалу звернутися до її буддійського наставника, аби той допоміг впоратися з жадобою, що його переповнювала.

Крім того, в неділю Ширлі збиралася прогулятися схилами гори Тамалпаїс, щоб зібрати матеріали для ікебани. Ще вдень, готуючись до від’їзду, вона зауважила, що, імовірно, ночуватиме не вдома: Ширлі потребувала «часу для себе» — відпочинку для душі, з медитацією та мистецтвом ікебани. Маршала вжахнула думка про те, що йому доведеться провести вихідні на самоті, і він навіть думав сказати Ширлі, щоб та нікуди не їхала, бо потрібна йому. Але ж Маршал Стрейдер ніколи не благав, то був не його стиль спілкування. Водночас його хвилювання було настільки очевидним і «заразним», що дружині, поза сумнівом, не варто було лишатися вдома.

Маршал нетерпляче поглянув на ікебану, що її залишила для нього Ширлі: роздвоєну гілку абрикоса вкривав лишайник; одна її частина витягувалася паралельно до столу, а інша линула вертикально вгору. На кінці горизонтальної гілки розквітла самотня біла квітка. Вертикальна гілка мала «комірець» із лаванди й зеленого горошку, які ніжно обвивали дві кали — білу й шафранову. «Чорт забирай, — подумав Маршал, — на це їй не бракує часу!» Навіщо вона це робить? Три квітки… знову шафранова й біла... Він витріщався на композицію близько хвилини, а тоді труснув головою і запхав ікебану під стіл, аби не дратуватися.

«До кого ще я міг би звернутися? До Мелвіна? Нізащо! Подеколи він може дати гарну пораду, але зараз нічим мені не допоможе. У його голосі вчуватиметься глузування, а я цього не витримаю! Колеги? Це неможливо! Я, звісно, не порушив норми професійної діяльності, але не певен, чи зможу комусь довіритися, і особливо тим, хто мені заздрить. Вони просто мене не зрозуміють. А якщо хтось обмовиться бодай словом, можна назавжди попрощатися з посадою очільника інституту!