Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Попри це, Маршал удав, що почувається в клубі, як удома, і рішуче наблизився до мажордома.
— Емілю, як справи? Лікар Стрейдер. Кілька тижнів тому мій друг, із яким я тут обідав, — містер Макондо — вихваляв вашу феноменальну пам’ять. Та, мабуть, навіть ви не можете запам’ятати відвідувача, який побував тут тільки раз.
— О так, лікарю, я вас чудово пам’ятаю. А містер Маконта…
— Макондо.
— Авжеж, пробачте, Макондо. Ось бачите, навіть феноменальна пам’ять може схибити. Насправді я дуже добре пам’ятаю і вашого приятеля. Попри те, що ми бачилися тільки одного разу, він мене приємно вразив. Щедрий джентльмен із вишуканими манерами!
— Ви хочете сказати, що бачилися з ним тільки в Сан-Франциско? Але ж він розповів мені, що познайомився з вами у паризькому клубі, де ви працювали мажордомом.
— Ні, сер, гадаю, ви помиляєтеся. Я справді працював у паризькому клубі «Cercle Union Interalliee», але з містером Макондо ми там не зустрічалися.
— Може, то було в Цюриху?
— Ні, я певен, що не бачив цього джентльмена раніше. Ми вперше познайомилися за день чи два до вашого з ним обіду.
— Тоді… стривайте, це як? Як він міг так добре вас знати… тобто… звідки він дізнався, що ви працювали в Парижі? Як йому вдалося потрапити сюди, аби пообідати? Е-е-е, я хочу сказати — він узагалі є членом вашого клубу? У який спосіб він платив за послуги?
— Ідеться про якусь проблему, сер?
— Авжеж, і з нею пов’язаний той факт, що ви прикидалися, буцімто добре його знаєте, неначе ви старі друзі.
Еміль стривожився. Він кинув оком на свій годинник, а тоді роззирнувся навсібіч. Ротонда була порожня, а в клубі панувала тиша.
— Лікарю Стрейдер, я маю кілька вільних хвилин, перш ніж іти на обід. Пропоную сісти й поговорити. — Він кивнув на крихітну кімнатку поряд із обідньою залою.
Увійшовши, Еміль запропонував Маршалу сісти й попросив дозволу закурити. А тоді глибоко затягнувся і сказав:
— Я можу говорити відверто, сер? Як то кажуть, не для протоколу?
— Авжеж, — кивнув Маршал.
— Я працюю в елітних клубах уже тридцять років, п’ятнадцять із них — як мажордом. Усе відбувається на моїх очах, ніщо не проходить повз мене. Лікарю Стрейдер, я помітив, що ви нечасто відвідуєте подібні заклади, чи не так? Пробачте, якщо це вас образило.
— Зовсім ні, — мовив Маршал.
— Ви маєте знати, що в подібних приватних клубах один відвідувач зазвичай хоче отримати щось від іншого — скажімо, послугу, запрошення, знайомство, інвестицію… І щоб… гм… «змастити колеса», йому треба вразити цю людину. Як і будь-який інший мажордом, я маю грати в цьому процесі свою роль, аби все було гаразд. Отже, того ранку, коли ми з містером Макондо мали розмову, він запитав, чи працював я в інших європейських клубах. Звісно, я радо підтримав розмову й розповів, що десять років пропрацював у Парижі. А коли під час вашого обіду він привітався зі мною, як давній знайомий, що я мав робити? Повернутися до вас, його гостя, і сказати: «Я ніколи не бачив цього чоловіка раніше?»
— Звісно, що ні, Емілю. Я розумію, про що ви. І навіть не мав наміру вас критикувати. Просто мене спантеличив той факт, що ви з ним не знайомі.
— Однак ви зауважили, що є певна проблема. Сподіваюся, не надто серйозна. Але я хотів би знати, чи вона є. Бо про це має дізнатися і керівництво клубу.
— Ні-ні, це дрібниця. Просто я загубив його адресу, а мені треба з ним зв’язатися.
Еміль завагався. Було помітно, що він не повірив у «дрібницю», але, помітивши, що Маршал не готовий надати деталі, мажордом підвівся.
— Прошу, зачекайте мене в ротонді. Я спробую знайти інформацію, яка вас цікавить.
Маршал сидів, відчуваючи сильне роздратування — такого незграбу ще треба пошукати. Він вистрелив навмання, але, може, Еміль йому таки допоможе.
За кілька хвилин мажордом повернувся і простягнув аркушик паперу з тією самою адресою і номером телефону в Цюриху.
— Згідно з інформацією, яку мені надали у відділі реєстрації, містер Макондо отримав право відвідувати цей клуб завдяки своєму членству в «Baur au Lac» — це один із клубів мережі в Цюриху. Якщо бажаєте, ми можемо надіслати їм запит факсом, аби отримати більше інформації.
— Якщо ваша ласка. І я б хотів отримати копію відповіді, якщо це можливо. Ось моя візитка.
Маршал хотів було вже йти, але Еміль зупинив його й пошепки додав:
— Ви запитували про те, як він платив. Я скажу, але це має лишитися між нами, лікарю. Містер Макондо платив готівкою, і то дуже щедро. Він дав мені двісті доларів і попросив оплатити обід, залишити щедрі чайові для офіціанта, а решту забрати собі. Такі моменти моя феноменальна пам’ять закарбовує просто-таки чудово.