Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Доку, ви жартуєте? Я справді це роблю? Аж не віриться. Я знаю про всі ці штуки — читав у книжці «Знаки» Майка Каро. Але й гадки не мав, що й сам це все роблю.
Шеллі встав і міцно обійняв Маршала.
— Оце я називаю терапією, доку! Найкращою з усіх! Не можу дочекатися, коли повернуся до гри — тепер я «перетасую» всі свої знаки! Я їх так заплутаю, що ці джокери й не гадки не матимуть, що ж насправді сталося.
— Стривайте! Є ще дещо. Бажаєте почути?
— Звісно! Але зробімо це якнайшвидше. Я хочу переконатися, що отримаю те саме місце за столом. Гм, мабуть, краще його зарезервувати.
Шеллі метнувся до Дасті, плеснув його по плечу, щось прошепотів і простягнув йому десять доларів. Відтак швидко повернувся до Маршала й нашорошив вуха.
— Продовжуйте, доку, я уважно слухаю.
— Ще два моменти. Коли ви дивитеся на фішки, намагаючись їх швиденько порахувати, усе очевидно — ви маєте на руках гарні карти. Гадаю, я про це вже казав. Але не згадав про таке: блефуючи, ви ніколи не дивитеся на фішки. Є ще дещо, ледь уловиме, і я не зовсім певен, що це…
— Кажіть, доку. Я хочу почути все! Зізнаюся: кожне ваше слово — золота монета!
— Гм, маючи на руках гарні карти, ви, як на мене, дуже обережно кладете на стіл свою ставку. І дуже близько до себе — ви не простягаєте руку трохи далі. А під час блефу робите навпаки: агресивно жбурляєте фішки простісінько в центр столу. А ще, блефуючи, ви (щоправда, не щоразу) знову і знову поглядаєте на свої невдалі карти, немовби сподіваючись побачити замість них інші. І останнє: ви завжди залишаєтеся у грі до кінця, навіть коли інші гравці чудово розуміють, що хтось зібрав повну комбінацію… тож я гадаю, що ви приділяєте максимум уваги своїм картам, але геть не зважаєте на гравців. Що ж, наче все. — Маршал хотів було порвати свій аркушик.
— Ні-ні, доку, не рвіть! Дайте його мені. Я поставлю його в рамочку. Хоча ні — краще заламіную і носитиму з собою. Це буде мій талісман, наріжний камінь успіху Меррімена. Послухайте, я маю йти, гріх втрачати таку нагоду… — Шеллі кивнув на стіл для покеру, з-за якого вони нещодавно вийшли. — Така компанія бовдурів може більше й не зібратися. Ага, майже забув. Ось лист, який я обіцяв для вас написати.
Він простягнув аркуш, і Маршал відразу його проглянув:
Усім, кого це може зацікавити:
Цим листом я підтверджую, що отримав від лікаря Маршала Стрейдера психотерапевтичні послуги найвищого ґатунку. Я вважаю, що повністю вилікувався та позбувся всіх неприємних симптомів, появу яких спричинив неправильний курс лікування лікаря Панде.
Шеллі Меррімен
— Що скажете, доку? — запитав Шеллі.
— Ідеально, — мовив Маршал. — Тільки зазначте дату, будь ласка.
Шеллі поставив дату, а тоді імпульсивно дописав:
У зв’язку з цим я відмовляюся від будь-яких претензій до Інституту психоаналізу «Золоті ворота».
— А тепер що скажете?
— Ще краще. Дякую, містере Меррімен. Завтра я надішлю вам свого листа.
— Тоді ми остаточно розрахуємося одне з одним. Рука руку миє. Знаєте, доку, я оце подумав — власне, ця думка тільки зринула, вона ще не розвинулася… Ви могли б зробити непогану кар’єру як консультант із покеру. Ви просто ас! Принаймні зараз я гадаю саме так. Побачимо, як воно буде, коли я повернуся за стіл… Пропоную якось пообідати разом. Я міг би стати вашим агентом. Роззирніться — тут сотні простачків із грандіозними мріями, які були б не проти вдосконалити свою гру… А є ж і більші казино… «Garden City», «Club 101»… Та вам би платили великі гроші! Я вмить знайшов би натовп клієнтів чи заповнив аудиторію для майстер-класу. Кілька сотень гравців, по сотні з кожного — це двадцять тисяч на день. Звісно, як агент я отримував би свій відсоток… Поміркуйте над цим, доку, а я вже маю йти. Я вам зателефоную. Треба хапатися за цей шанс.
Із цими словами Шеллі рушив для столу, наспівуючи: «Зіп-а-ді-ду-да, зіп-а-ді-дей».
Маршал вийшов із казино на паркувальний майданчик. На годиннику була одинадцята тридцять. За півгодини він зателефонує Пітеру.
Розділ 21
Уночі перед черговим сеансом із Каролін Ернестові наснився навдивовижу яскравий сон. Прокинувшись, він одразу кинувся його записувати: «Я біжу аеропортом і в натовпі пасажирів помічаю Каролін. Я дуже радий її бачити, підбігаю до неї і хочу міцно її обійняти. Однак вона тримає перед собою сумку, і через це обійми незграбні — вони не дають мені задоволення».