Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— Мабуть, це те, що зветься... сімейні проблеми.
Ґрейнджер терла пучками пальців одна об одну, і Пітер зрозумів, що колись вона курила, і зараз їй хочеться заспокоїти себе цигаркою. А ще він подумав, як дивно, що більше ніхто з аміківців не проявляв таких дрібних звичок у своїй поведінці, попри високу ймовірність того, що деякі з них багато курили у своєму попередньому житті.
— Мені всі тільки й повторюють, що тут ні в кого немає сім’ї, про яку хотілося б згадувати, — мовив Пітер. — Туска називає це «Іноземний легіон». Але так, я не забув. Я щодня молюся за Марлі Ґрейнджера. Як він?
Жінка пирхнула, і через те, що вона нещодавно плакала, трохи шмарклів бризнуло їй на губи. Роздратовано щось буркнувши, вона витерла рукавом обличчя.
— А Бог хіба тобі не каже?
— Не каже мені що?
— Чи з тими людьми, за яких ти молишся, усе гаразд?
— Бог... не наймався до мене на роботу, — відказав Пітер. — Він не зобов’язаний звітувати мені, як просуваються справи. До того ж Йому добре відомо, що я, власне, зовсім не знаю твого батька. Будьмо відверті: доки ти не розповіси мені про нього більше, Марлі Ґрейнджер для мене — тільки ім’я.
— Ти маєш на увазі, що Богові потрібно більше інформації, перш ніж він зможе...
— Ні-ні, я кажу про те, що Всевишньому не потрібно, щоб я розповідав Йому, хто такий Марлі Ґрейнджер. Господь знає і розуміє твого батька до... до найменшої молекули на його віях. Мета моєї молитви не в тому, щоб Бог звернув увагу на твого батька. Я молюся, щоб висловити... — Пітер завагався, підшукуючи влучне слово, хоча схожі розмови йому вже траплялися не раз. Кожен випадок, однак, здавався особливим. — Я молюся, щоб донести Богові свою любов до іншої людини. Це моя можливість урочисто висловити власне занепокоєння долею небайдужих мені людей.
— Ти ж тільки-но сказав, що мій батько для тебе лише ім’я.
— Я маю на увазі тебе. Мені не байдуже, що буде з тобою.
Ґрейнджер сиділа немов заклякнувши, зціпивши зуби й не кліпаючи очима. Сльози набрякли, замерехтіли і впали. На якусь мить здалося, що вона ось-ось зовсім розридається, але жінка опанувала себе — і роздратувалася. Пітер збагнув, що дратівливість була її захисним механізмом: ця колючість оберігала її м’яке черевце, наче голки дикобраза.
— Якщо молитва — тільки спосіб висловити занепокоєння, — промовила жінка, — який тоді в ній сенс? Так само політики висловлюють своє «занепокоєння» війнами, порушенням прав людини та іншими неподобствами, за якими вони просто спостерігають збоку і нічого не роблять. Це просто порожні слова, неспроможні нічогісінько змінити бодай на дещицю.
Пітер похитав головою. Здавалося, минуло багато років, відколи з ним сперечалися ось так. Під час його пасторування вдома таке з ним траплялося чи не щодня.
— Я розумію, що ти відчуваєш, — сказав він. — Але Бог не політик. І не поліціянт. Він творець Всесвіту. Неймовірно могутня сила, у трильйони разів більша за Сонячну систему. І звісно, коли в нашому житті щось іде негаразд, природно сердитися і прагнути перекласти на когось відповідальність зате, що трапилося. На когось іншого. Але звинувачувати Бога... Це те саме, що звинувачувати закони фізики в тому, що вони дозволяють страждання, або звинувачувати силу тяжіння за те, що відбуваються війни.
— Я ніколи не казала, ніби когось звинувачую, — відповіла Ґрейнджер. — І ти перекручуєш. Я не ставатиму навколішки перед законами фізики і не молитимуся їм, бо закони фізики не можуть мене почути. А ось Бог якраз мав би зарадити у хвилину скрути.
— Із твоїх слів може здатися, наче Бог...
— Мені тільки хотілося б, — урвала його Ґрейнджер, — щоб цьому твоєму пречудовому й дивовижному Богові хоча б інколи не було на все начхати.
У жінки вирвався здушений болісний схлип, Ґрейнджер не витримала й голосно розридалася. Пітер, що досі стояв навколішки, подався вперед і обійняв її рукою за спину, що здригалася від плачу. Їм обом незручно було в такій позі, але жінка нахилилася вперед і притиснулася головою йому до плеча. Її волосся лоскотало Пітерові щоку, збуджуючи й бентежачи своєю м’якою близькістю та незнайомим запахом. Туга за дружиною хвилею наринула на нього.
— Я не казав, що Йому байдуже, — прошепотів Пітер. — Він турбується про всіх нас, дуже сильно. Так сильно, що навіть став одним із нас. Втілився в людину. Ти можеш собі це уявити? Творець усього, будівничий галактик народився людською дитиною у простій сім’ї в невеличкому містечку на Близькому Сході.