Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Але що таке добро і зло? — укинула запитання Аґата, й Ульріх навіть не помітив, що своєю відвертістю завдає їй страждань.
— Атож, саме цього я й не знаю! — відповів, засміявшись, він. — Я ж бо щойно тепер уперше збагнув, що ненавиджу зло. До сьогодні я цього й справді такою мірою не усвідомлював. Ох, Аґато, ти навіть не уявляєш собі, як воно буває, — замислено поскаржився він. — Узяти, наприклад, науку! Для математика, якщо казати зовсім просто, мінус п’ять — не гірше, ніж плюс п’ять. Дослідник не має права ненавидіти нічого, і за певних обставин гарний різновид раку хвилює його глибше, ніж гарна жінка. Людина обізнана знає, що ніщо не істинне й уся істина відкриється аж наприкінці всіх днів. Наука аморальна. Усе це чудесне проникнення в невідоме відучує нас від особистого спілкування з нашим сумлінням, ба більше, навіть не дає нам змоги з усією серйозністю до такого спілкування ставитись. А мистецтво? Хіба це — не безперервне творення образів, які не відповідають тому, що творить життя? Я кажу не про фальшивий ідеалізм і не про сластолюбне малювання оголеної натури в часи, коли всі вдягаються до самого кінчика носа, — знов пожартував він. — Але візьми який-небудь справжній мистецький твір. Чи ти ніколи не мала такого враження, ніби в ньому щось нагадує про запах підгорілого, який іде від ножа, коли його гостриш на камені? Це — запах космічний, метеорологічний, грозовий, захопливо моторошний!
Лише в цьому одному-єдиному місці Аґата урвала його з власної волі.
— Хіба ти не писав колись віршів і сам? — спитала вона.
— Невже ти ще пам’ятаєш? Коли ж я поділився з тобою своєю таємницею? — спитав Ульріх. — Так, вірші ми коли-небудь пишемо всі. Я робив це навіть іще й тоді, коли вже став математиком, — зізнався він. — Та що старшим я ставав, то гірші вони в мене виходили; і не так, гадаю, через нездарність, як через дедалі глибшу відразу до неправедности й до циганської романтики цього збочення в почуттях.
Сестра тільки легенько хитнула головою. Але Ульріх це завважив.
— Авжеж! — стояв на своєму він. — Адже вірш, так само як і акт доброї волі, не повинен бути лише винятковим явищем! Але що буде, дозволь спитати, з миттю піднесення наступної миті? Ти вірші любиш, я знаю. Але я хочу сказати ось що: людині мало запаху згарища в носі, запаху, який однаково вивітрюється. Така половинчаста позиція дуже добре доповнює половинчасту моральну поведінку, яка вичерпується неповною критикою. — І, раптом повернувшись до головного, сказав сестрі: — Якби в цій справі з Гаґауером я повівся так, як ти сьогодні від мене сподіваєшся, то мав би виявитись іронічним і байдужим скептиком. Дуже доброчесні, певна річ, діти, які ще, либонь, можуть бути в тебе чи в мене, тоді й справді скажуть про нас, що ми жили за часів міщанського затишку, за часів, які не знали жодних турбот, крім хіба що непотрібних. А ми ж бо вже так намордувалися зі своїми переконаннями!…
Ульріх, мабуть, хотів сказати ще багато чого; адже він, по суті, ладен був стати на бік сестри, тільки зволікав із цим, і було б непогано, якби своїми намірами він із нею поділився.
Але вона зненацька підвелась і під якимсь непевним приводом зібралася вийти з кімнати.
— Отже, на тому й станемо: я — морально недоумкувата? — спитала вона, через силу спробувавши пожартувати. — Твої заперечення проти цього — понад моє розуміння!
— Ми обоє морально недоумкуваті! — чемно запевнив її Ульріх. — Обоє!
І його трохи засмутила та поквапність, з якою пішла сестра, не сказавши навіть, коли повернеться.
31. Аґата хоче накласти на себе руки і знайомиться
з одним чоловіком
Насправді Аґата поквапилася вийти через те, що не хотіла ще раз показати братові свої сльози, які вона вже ледве стримувала. На серці в неї було так сумно, як буває сумно людині, котра все втратила. Чому — Аґата не знала. Це наринуло на неї, коли Ульріх говорив. Навіщо — вона теж не знала. Краще б він зробив щось інше, замість говорити. Що саме — вона не знала. Він, звісно, мав рацію, коли не надав значення «безглуздому збігу» її схвильованости з отриманням листа й говорив далі так, як говорив завжди. Однак Аґаті довелося вибігти.
Спершу вона просто не могла всидіти на місці. І подалася з дому, куди очі світять. Якщо вулиці змушували її звертати, вона звертала. Вона втікала; втікала так, як люди й тварини втікають від біди. Чому — вона себе не питала. Аж коли її здолала втома, Аґата збагнула, яку мала мету: не повертатись!