Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
Перше ніж підписатися під листом, Гаґауер перечитав його ще раз, подумав, що згаданий у ньому психологічний тип змальовано дуже неповно, але міняти вже нічого не став і лише наприкінці — пихкаючи крізь вуса від незвичних, з гордістю зроблених зусиль порозмірковувати про дружину і зважити, скільки всього ще, власне, слід було б сказати й до питання про «новий час», — аж наприкінці, там, де стояло слово «відповідальність», дописав лицарський зворот щодо дорогоцінного заповіту високоповажаного покійного батька.
Коли Аґата все це прочитала, сталося диво: зміст цих розмірковувань усе ж таки справив на неї враження. Ще раз перечитавши листа слово по слову навстоячки — вона так і не встигла сісти, розпечатавши конверта, — Аґата повільно опустила руку з аркушами й передала їх Ульріхові, який з подивом спостерігав за схвильованою сестрою.
30. Опісля Ульріх з Аґатою шукають причину
А тепер, поки читав Ульріх, Аґата збентежено спостерігала за його мімікою. Він схилився над листом, і обличчя його, здавалося, не знало, якого вигляду прибрати — насмішкуватого, поважного, прикро враженого чи зневажливого. Цієї хвилини на Аґату опускався важкий тягар; він навалювався зусібіч, так ніби неприродна чарівна легкість, що панувала досі, розвіялась і повітря зробилося густим-густим, обернувшись на нестерпну задуху. Уперше Аґата відчула гніт на серці через те, що вона зробила з батьковим заповітом, Та було б хибно сказати, що вона раптом усвідомила, в чому насправді провинилася; по-справжньому свою провину вона відчула радше перед рештою людей, зокрема й перед братом, і відчуття це було невимовно тверезе. Усе, що вона зробила, тепер видалося їй незбагненним. Вона казала про те, щоб убити свого чоловіка, вона підробила заповіт, вона переїхала до брата, не спитавши, чи не порушить цим його життя. Вона робила все те в якомусь захмелінні, сповненому химер. А надто соромно було Аґаті цієї хвилини за те, що їй і в голову не наверталася найпростіша й найприродніша в таких випадках думка, — адже будь-яка інша жінка, позбувшись осоружного чоловіка, або шукатиме кращого, або винагородить себе в якийсь інший спосіб, але такий самий природний. Про це їй часто казав навіть Ульріх, але на його слова вона ніколи не звертала уваги. І ось Аґата стояла, знаючи, що він тепер скаже. Власна поведінка так нагадувала їй поведінку істоти і справді не зовсім сповна розуму, що вона погодилася з Гаґауером, який на свій лад, докорами показав їй, хто вона така; і його лист в Ульріхових руках пригнічував її так, як може пригнічувати підсудного щойно одержаний лист від його колишнього вчителя, де той висловлює йому свою зневагу. Впливу Гаґауера вона, звичайно, ніколи не піддавалася, й усе ж таки враження було таке, ніби він мав право сказати їй: «Я в тобі помилився!» або: «На жаль, я в тобі ніколи не помилявся й завжди відчував, що ти погано кінчиш!» Щоб позбутися цього смішного й гіркого враження, вона завчасу урвала Ульріха, який усе ще уважно читав і, здавалося, ніяк не міг дочитати листа, й нетерпляче промовила: