Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— А власне, змальовує він мене досить-таки вдало. — Слова її пролунали ніби й байдуже, одначе з відтінком виклику, який недвозначно свідчив про бажання почути протилежне. — І хоч відверто він про це й не пише, але що правда, то правда: або я була несповна розуму тоді, коли без вагомої причини виходила за нього заміж, або я несповна розуму тепер, коли кидаю його, теж не маючи для цього достатньої причини.
Ульріх, що цієї хвилини вже втретє перечитував ті місця в листі, котрі робили його уяву мимовільним свідком тісних взаємин сестри з Гаґауером, неуважно кинув якусь незрозумілу відповідь.
— Але ж послухай! — попросила його Аґата. — Хіба я, сучасна жінка, заклопотана якоюсь господарською чи розумовою працею? Ні. Закохана жінка? Теж ні. Добра дружина й мати, яка все загладжує, спрощує і в’є сімейне гніздечко? І поготів ні. Що ж лишається? Навіщо я, виходить, живу на світі? Скажу тобі відразу: товариство, де ми обертаємось, мені, по суті, глибоко байдуже. І я майже певна, що спокійнісінько могла б обійтись і без усього того, чим освічені кола так захоплюються в музиці, літературі й мистецтві. А Гаґауер, наприклад, не міг би. Йому все це потрібно вже хоча б задля цитат та посилань. Принаймні він — як той колекціонер: завше тішиться, даючи лад своєму зібранню. То чи не має він, отже, права, закидати мені, що я нічого не роблю, що я відмовляюся від «щедрот краси й моралі» і можу розраховувати на розуміння й поблажливість хіба лишень з боку професора Гаґауера?!
Ульріх повернув їй листа й спокійно відповів:
— Подивімося правді в очі. З погляду суспільного, ти, якщо казати коротко, — справді недоумкувата! — Він усміхнувся, але в голосі його відчувалося роздратування, яке лишилося в нього після ознайомлення з цим відвертим листом.
Аґату, однак, така братова відповідь не вдовольнила. Вона засмутилася ще дужче. І з ледь відчутним глузуванням спитала:
— Коли так, то чому ж ти нічого мені не сказав, а наполягав на тому, щоб я розлучилася й утратила єдиного свого захисника?
— Ох, та, мабуть, тому, що це ж бо просто чудесно — отак круто, по-чоловічому побалакати один з одним. Я гупнув кулаком по столу, він гупнув кулаком по столу. Потім мені, певна річ, довелося гупнути по столу вдвічі дужче. Ось чому, здається мені, я це зробив.
Досі Аґата, хоч сама вона через свій пригнічений настрій цього й не помічала, все ж таки дуже, навіть нестямно раділа, що Ульріх нишком учинив цілком протилежне тому, чого з вигляду притримувався в пору, коли вони жартома, як брат і сестра, кокетували одне з одним; адже Гаґауера він образив, схоже, лише задля того, щоб звести позад неї перешкоду й позбавити її будь-якої можливости повернутись. Але тепер і замість тих прихованих радощів зяяла тільки безодня втрати, й Аґата змовкла.
— Ми не повинні дивитися крізь пальці на те, — вів далі Ульріх, — що Гаґауерові майже навдивовижу добре вдається, якщо можна так сказати, тебе не розуміти. Остерігайся, він на свій лад, не наймаючи детективів, просто проаналізувавши слабкі місця в твоєму ставленні до людей, ще здогадається, що ти зробила з батьковим заповітом. Як ми тоді тебе захищатимемо?
Уперше відтоді, як вони знов опинилися разом, між ними зайшла мова про нещасливо-щасливу витівку, яку Аґата утнула з Гаґауером. Вона різко стенула плечима і якось непевно махнула рукою, ніби захищаючись.
— Гаґауер, звичайно, має рацію, — м’яко, але переконливо нагадав їй Ульріх.
— Ніякої рації він не має! — заперечила Аґата, знов махнувши рукою.
— Почасти він має рацію, — промовив Ульріх. — У такій небезпечній ситуації ми маємо насамперед поглянути правді в очі. Те, що ти вчинила, для обох нас може скінчитися в’язницею.
Аґата злякано звела на нього широко розплющені очі. Вона про це, власне, й знала, однак ніколи ще жодне з них не висловлювалося так незаперечно.
На її погляд Ульріх відповів привітною міною.
— І це ще не найгірше, — провадив він, — Але як уберегти те, що ти зробила, а також спосіб, у який ти це зробила, від закиду в тому… — Він намагався знайти потрібні слова й не знайшов. — Ну, якщо казати просто, в тому, що це все ж таки трохи нагадує те, про що пише Гаґауер. Що це тяжіє до тіньового боку, до неґативних явищ, до вад, спричинених якимсь органічним недоліком. Гаґауер представляє голос світу, хоч у його вустах цей голос звучить і смішно.