Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая древняя литература » Людина без властивостей. Том III
Людина без властивостей. Том III - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людина без властивостей. Том III

Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:

Людина без властивостей. Том III
1 ... 154 155 156 157 158 159 160 161 162 ... 246
Перейти на страницу:

Вона хотіла йти до самого вечора. З кожним кроком усе далі й далі від дому. Вона гадала, що коли на шляху їй застане вечір і доведеться спинитись, остаточно визріє й рішення. Це було рішення вкоротити собі віку. Власне, це було не саме рішення вкоротити собі віку, а очікування, що рішення визріє ввечері. За цим очікуванням — розпачлива плутанина в голові. Вона навіть не мала при собі нічого такого, чим можна було б укоротити собі віку. Невеличка капсула з отрутою зосталася десь у шухляді чи у валізі. Для смерти дозріло лише бажання вже не повертатись. Вона хотіла піти з життя. Того ж так і поспішала. З кожним кроком вона немовби вже йшла з життя.

Стомившись, вона відчула тугу за лугами й лісом, за прогулянкою в тиші й на волі. Але туди треба було доїхати. Вона сіла в трамвай. Її навчили опановувати себе при чужих людях. Тому в її голосі, коли вона платила за квиток і питала про маршрут, хвилювання ніхто не завважив. Вона сиділа рівно й спокійно, в неї не тремтів жоден палець. І коли вона так сиділа, прокинулися думки. Їй, звичайно, стало б легше, якби вона могла вибухнути; але все тіло її було скуте, і ці думки лишалися великими вузлами, що їх вона марно силкувалася протягти крізь якийсь отвір. Вона ображалася на Ульріха за те, що він сказав. Вона не хотіла на нього за це ображатися. Вона відмовляла собі у праві на це. Що Ульріх від неї мав? Вона забирала в нього час, а натомість нічого не давала; вона заважала йому працювати і порушила весь його побут, усі звички. На думку про його звички їй кольнуло в грудях. Поки вона жила в тому будинку, туди, схоже, не ступала нога жодної іншої жінки. Аґата не мала сумніву, що в брата завжди була яка-небудь жінка. Отже, через неї, Аґату, він стримувався. А позаяк вона нічим не могла його винагородити, то вона — людина корислива й погана. Цієї хвилини їй страшенно хотілося повернутись і попрохати в нього прощення. Але наступної миті вона знову пригадала, який він був холодний. Він вочевидь шкодував, що взяв її до себе. Чого тільки він не планував і не розповідав, поки вона йому не набридла! Тепер він про те вже й мови не заводив. Велике протверезіння, що прийшло з листом, знову краяло Аґаті серце. Вона була ревнива. Ревнива нестямно й банально. Вона хотіла нав’язатися братові й відчувала, якою пристрасною й безпорадною буває дружба людини, котра наштовхується на відмову. «Задля нього я могла б скоїти крадіжку чи піти на панель!» — думала вона й, хоч і розуміла, що це смішно, не думати так не могла. Ульріхові розмови з їхніми жартами і їхньою начебто безсторонньою перевагою здавалися глузуванням над цим. Вона захоплювалася такою перевагою й усіма духовними запитами, ширшими й глибшими, ніж її власні. Але вона не розуміла, чому всі люди завжди мають однаково сприймати всі думки! Збентежена й присоромлена, вона потребувала особистої втіхи, а не загальних настанов і повчань. Вона не хотіла бути хороброю!! А вже за хвилину дорікала собі в тому, що вона така, й розтроюджувала свою рану вигадкою, що нічого кращого, крім Ульріхової байдужости, вона й не заслуговує.

Це самоприниження, якому ні Ульріхова поведінка, ні навіть прикрий Гаґауерів лист достатнього приводу не давали, було спалахом темпераменту. Все, що від того не дуже далекого часу, коли її дитинство лишилося в минулому, Аґата сприймала як власну безпорадність перед вимогами суспільного життя, було спричинене тим, що цей час вона провела з відчуттям, немовби живе без найзаповітніших своїх прагнень чи навіть усупереч їм. Це були прагнення до самовіддачі й довіри, бо вона ніколи не почувалася в самотності так добре, як її брат; та коли досі їй і не щастило віддатися кому-небудь або чому-небудь усією душею, то лише через те, що в ній, Аґаті, жила можливість самовіддачі ще глибшої, хоч би куди ця простягала руки — до світу чи до Бога! Є ж бо дуже відомий спосіб віддати себе всьому людству: не жити у злагоді зі своїми сусідами; й достоту так само потаємна й глибока потреба в Богові може постати з того, що асоціальний елемент виявиться здатним на велике кохання. Набожний злочинець у цьому сенсі — не більший абсурд, ніж набожна стара дівка, яка не знайшла собі чоловіка, і поводження Аґати з Гаґауером, що набуло вкрай безглуздої форми корисливого вчинку, стало таким самим спалахом нетерплячої волі, як і та гарячковість, з якою вона звинувачувала себе в тому, що завдяки братові прокинулася до життя, а тепер через свою слабкість змушена його втрачати.

Трамвай котився повільно, й Аґата висиділа в ньому недовго; коли будинки обабіч лінії потяглися нижчі й прибрали сільського вигляду, вона зійшла й далі попростувала пішки. Двори були відчинені, крізь ворота й низенькі огорожі погляд падав на ремісників, тварин і захоплених грою дітей. Повітря сповнював розлогий спокій, і в ньому чулися голоси й перестук інструментів; м’яким і нерівним пурханням метелика ворушилися ці звуки в ясному повітрі; й Аґата відчувала, як вона тінню пропливає повз них до виноградників та гаїв, що ярусами тяглися неподалік угору. Але один раз вона спинилася біля двору, де бондарі хвацько вистукували киянками по клепках. Вона все життя любила спостерігати таку хвацьку роботу, відчуваючи втіху від скромно-осмисленої, продуманої праці рук. Аґата й цього разу не могла відірватися від ритму киянок і надивитися на рівномірне кружляння бондарів довкола бочок. Завдяки цьому вона на хвилину забула про свою біду й поринула в безтурботний і приємний зв’язок зі світом. Вона завжди захоплювалася людьми, котрі вміли робити щось таке, що багатогранно й природно випливало із загальновизнаних потреб. Тільки сама не любила виявляти активність, хоч і мала всілякі корисні розумові здібності. Життя було заповнене й без неї. І раптом вона — перше ніж усвідомила зв’язок — почула бемкання дзвонів і ледве стрималася, щоб не заплакати знов. Невеличка церковця в цьому передмісті уже давно, мабуть, дзвонила у два свої дзвони, проте Аґата почула їх аж тепер, і ту ж мить її вразило відчуття того, як глибоко ці непотрібні звуки, що втратили зв’язок із доброю, щедрою землею й пристрасно злітали до небес. споріднені з її власним існуванням.

1 ... 154 155 156 157 158 159 160 161 162 ... 246
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)