Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Не сприймай оті мої слова так болісно, — попрохав він, — і не ображайся за них! Мабуть, не слід було мені вживати такі слова, як «неправедність» і «обов’язок»! Вони й справді нагадують якусь проповідь. Але чому, — раптом знов перебив він себе, — чому, хай йому біс, проповіді викликають зневагу? Адже вони мають приносити нам глибоке щастя?!
Відповідати на це Аґата не мала ані найменшого бажання. Ульріх відступився від свого запитання.
— Не думай, нібито я вдаю перед тобою праведника! — попросив він. — Я не хотів сказати, що не роблю нічого поганого. Але робити це тишком-нишком — не для мене. Я люблю розбійників від моралі, а не злодюжок. Тож мені й хочеться зробити з тебе моральну розбійницю, — пожартував він, — і я не дам тобі грішити через слабкість!
— А я тут питання чести для себе не бачу! — промовила сестра за своєю дуже далекою від неї усмішкою.
— Страшенно смішно, що бувають часи — такі, як оце наш, — коли молодь тягнеться до всього поганого! — кинув, засміявшись, Ульріх, щоб уже не розмовляти про особисте. — Оце нинішнє захоплення, з погляду моралі, жахливим свідчить, звичайно, про слабкість. Це, мабуть, ознака буржуазного пересичення добром, добром вихолощеним. Я й сам спочатку гадав, що всьому треба казати «ні». Так гадали всі, кому тепер від двадцятьох п’ятьох до сорока п’ятьох. Але то був, звісно, лише різновид моди. Я цілком припускаю, що скоро станеться перелом, а разом із ним прийде молодь, яка замість аморальности знов устромить собі в петельку мораль. Старі віслюки, які зроду не відчували моральних бентег і при нагоді виголошували тільки банальні фрази на тему моралі, тоді стануть раптом попередниками й піонерами якої-небудь нової якости!
Ульріх підхопився й неспокійно заходив туди-сюди.
— Ми можемо, мабуть, сказати так, — запропонував він. — Добро за своєю природою стало вже майже банальністю, зло лишається критикою! Аморальність набуває дивовижних прав як гостра критика моралі. Аморальність показує нам, що жити можна й по-іншому. Вона ловить на брехні. За це ми досить поблажливо їй дякуємо. Те, що є люди, котрі підробляють заповіти й усе ж таки, поза всяким сумнівом, чарівні, мало б доводити, що з недоторканністю приватної власности в нас щось негаразд. А втім, може, це й не потребує ніяких доказів. Але тут постає завдання: адже ми маємо визнати, що можна виправдати злочинця в разі будь-якого злочину, навіть якщо це – діто-губство чи що-небудь іще таке саме жахливе…
Марно намагався він перехопити погляд сестри, хоч і дратував її нагадуванням про заповіт. У відповідь вона лише мимоволі зробила такий жест, немовби хотіла захиститися. Теорія була їй далека, вона могла знайти виправдання тільки власному злочину, братове порівняння її, по суті, знову образило.
Ульріх засміявся.
— Це нагадує гру, але в тому, що ми можемо так жонґлювати, є свій сенс, — переконано сказав він. — Це свідчить про те, що з оцінкою наших вчинків щось негаразд. І так воно й є.
У суспільстві, де підробляють заповіти, ти й сама виступала б за непорушність правових норм; тільки в суспільстві праведників це втрачає чіткі межі й обертається на свою протилежність. Авжеж, якби Гаґауер був негідник, ти стала б навіть полум’яною праведницею. Це просто-таки біда, що навіть він — порядний! Тож чоловіка й заносить то туди, то сюди!
Ульріх зачекав на відповідь, але її не було; тоді він знизав плечима й почав знову:
— Ми шукаємо причину для тебе. Ми констатували, що чесні люди навіть вельми охоче — щоправда, лише, звичайно, в уяві — йдуть на злочин. Ми маємо підстави додати, що зате майже всі без винятку злочинці, якщо послухати їх самих, хочуть, аби їх мали за порядних людей. Отже, можна було б, мабуть, дати таке визначення: злочини — це поступове нагромадження в панах грішниках усього того, чому решта людей знаходять вихід у невеликих відхиленнях. Тобто в уяві й у тисячах щоденних капостей та підленьких думок. А можна сказати й так: злочини витають у повітрі й тільки шукають шляху найменшого спротиву — шляху, який приведе їх до певних людей. Можна сказати навіть, що злочини, хоч вони й виливаються у вчинки окремих людей, позбавлених моралі, все ж таки становлять переважно сконцентрований вияв загальнолюдської неспроможности бачити різницю між добром і злом. І це — саме те, що вже від юних літ сповнювало нас критичним духом, за межі якого наші сучасники так і не вийшли!