Людина без властивостей. Том III

Аґата підвела очі й уздріла поруч якогось чоловіка. Вона розгубилася, не знаючи, відколи він спостерігає за нею. Коли її ще затьмарений хвилюванням погляд зустрівся з його поглядом, вона побачила, що чоловік дивиться на неї з неприхованим співчуттям і вочевидь хоче викликати в неї щиру довіру. Він був високий на зріст, худий, у темному одязі й зі світло-русявою борідкою, що закривала підборіддя й щоки. З-під борідки виглядали трохи повні, м’які губи, і проти сивини, що вже повсюди прозирала в борідці, вони мали навдивовижу молодий вигляд, тож Аґата не могла зрозуміти, скільки чоловікові років. Розгадати це обличчя взагалі було не дуже просто. Перше враження наводило на думку про вчителя середньої школи; суворість цього обличчя не була вирізьблена з твердого дерева, а нагадувала радше про щось м’яке, що затверділо в щоденних дрібних гіркотах. Та якщо відштовхуватись від цієї м’якости, на якій мужню бороду виростили, здавалося, зумисне, задля ладу, що його любив у всьому її власник, то в цьому колись, мабуть, жіночному образі все ж таки не можна було не завважити окремих твердих, майже аскетичних рис, створених з м’якого матеріалу, очевидно, невтомною волею.

Аґата не знала, що й думати про це обличчя, воно однаковою мірою і приваблювало її, й відштовхувало, і зрозуміла вона лише одне: цей чоловік хоче їй допомогти.

 — Життя дає стільки ж приводів для зміцнення волі, скільки й для її ослаблення; ніколи не треба втікати від труднощів, треба намагатися з ними впоратись! — промовив незнайомець і, щоб краще бачити, протер запітнілі окуляри.