Тисячолітній Миколай

— Наволоч цей Козурін! — сплюнув я. — Ох, яка ж наволоч! Треба було йому набити морду за це!

— Хіба тільки за це? Та тепер уже пізно. Нагоду втрачено. Вранці він візьметься за тебе. На всяк випадок тримай мене в резерві. Хоч скверненький, а все ж твій союзник. А найголовніше: свідок.

Козурін справді рвався до реваншу і навіть не доспав, порушивши свій начальницький режим.

Та всі наготовлені на мене громи й громики вдарили в пісок.

Вночі втік Коляда.

Слово «втік» не зовсім точне. Коляда спокійнісінько виїхав вантажним «мерседесом» удосвіта, вартового біля грибка обминути не пробував, а ще й зупинився біля нього, за кермом був цього разу власною персоною, але таке бувало часто, машина була завантажена так, що вгиналися ресори, та в цьому теж нічого не було дивного, бо старший лейтенант весь час щось возив і перевозив туди й сюди і робив це безконтрольно, бо Козурін заявив перед усіма: «Коляді я довіряю».

Втечі Коляди ніхто б і не викрив. Поїхав — приїде. Затримається на день чи й більше — не страшно. Козурін йому довіряє — порядок у танкових військах. Для комбінацій і махінацій потрібен час, то ж Коляді час надавався без обмежень. Головне зовсім не в тім, де їздить і як довго, а що привезе — і, звичайно ж, не для нас, а для захланного Козуріна. Але цього разу Коляда поїхав, щоб ніколи не вернутися, і сам про це сповістив Козуріна, чи то й далі виказуючи службистську запопадливість, чи то беручи реванш за всі ті приниження, яких зазнав од лейтенантика. Він залишив вартовому автоматникові заклеєного конверта з наказом передати Козуріну, щойно той прокинеться. В конверті була записка: «Більше не вернуся. Я обрав свободу. Можете не шукати. Коляда». Підлий раб розгинав спину перед своїм миршавим панком. Коли б Коляда просто взяв та втік, то й чорт з ним. Та виявилося, що разом з ним пропав і наш золотий запас: мішки з бразільською кавою, все те, що я перевіз сюди з Оссендорфа, шістдесят мішків по п’ятдесят кілограмів кожний, три тонни кави — капітал, за який можна виміняти половину поверженої Німеччини. Ясна річ, усі ці місяці Коляда нахабно менджував кавою, вимінюючи щось для Козуріна і для себе, а для нас — вино з Мозеля, всіляку живність: свиней, телят, овець, птицю, рибу, дичину, — так що навіть від майора Гарвея раз або двічі на тиждень приїздили до нас сержанти за свіжиною. Бо як же не власкавити союзничків!