Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Єгипет відбивав натиск двох зустрічних потоків. Він боровся. Кермо влади взяли в свої руки воїни-мамлюки. Вони покінчили з хрестоносцями і відбили нашестя татар» [Аль-Хели А. Связи между Нилом и Волгой в ХШ-XTV веках.—М., 1962.—С. 6]. Тут і зав'язка оповіді про напрочуд цікаві сторінки історії України і Росії.
Хто такі мамлюки? Майже всі вони вихідці з Поволжя і Задонщини — із земель, підвладних Хозарії, а пізніше — Золотій орді. Вчені-історики (наприклад, В. Ємельянов, М. Лісовий, та й цитований нами Амін Аль-Хелі) довели, що їх військо формувалось за рахунок забраних в рабство жителів татарської Русі. «Мамлюки майже всі, чи більшість з них, були кипчаками — волзьким народом, повністю асимільованим росіянами. Говорили вони по-російськи і були вихрещені у православ'я. Кипчаки підтримували тісні зв'язки з Руссю, брали шлюби з росіянами і більшою мірою, ніж інші народи, змішалися з ними» [Емельянов В. Десионизация. — М., 1995. — С. 99—102. Див. також: Гумилев Л. Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — М» 1993].
У ХНІ столітті саме мамлюки із Татарії становили кістяк єгипетської і сирійської армій, чиновництва і навіть певною мірою верхівку місцевої знаті. Звідки вони тут взялися? Зі степів «хозарської'', а потім «татарської'» Русі. Як? У результаті бурхливого розвитку работоргівлі. Спочатку хозари, а потім татари (та й свої князі цим грішили) за допомогою арабських та іудейських купців везли і гнали партії красивих, молодих, сильних людей по Волзі і Дону через Каспій і Хозарське (Азовське) море в Крим і далі, через Понт (Чорне море) на Близький Схід і в Єгипет. І так — не одне століття. Ці «росіяни», звані мамлюками, найкраще приживалися і пускали коріння в Єгипті — спрацьовувала генетична домінанта, «поклик крові».
Будучи сильнішими за інтелектом, мамлюки поступово склали тут військову, економічну й управлінську еліту. А, як мовилось, в тяжкі для Єгипту і Сирії роки, коли полчища хрестоносців
і татар напали із заходу і сходу, вихідці з татарської Русі взяли владу і всю справу боротьби за незалежність Єгипту і Сирії в свої руки і боролися як справжні патріоти.
Але яке це має відношення до нашої теми — до панмонголізму і російсько-українських відносин? Пряме. Західна Русь більшою мірою зберегла свою арійську духовність, вона практично не знала рабства чи знала його в незрівнянно менших масштабах, ніж татарська Русь. Баскаки полюбляли брати данину невільниками, яких потім переправляли у південні райони і продавали перекупникам. Крім того, работорговці — вихідці з каганатів Середньої Азії — на замовлення азовських, кримських, генуезьких, венеціанських «оптовиків» спеціально наймали татар цілими кінними загонами, які, виконуючи «субпідряд», нападали на беззахисні руські села і забирали для своїх хазяїв живий товар. У районах Сирії та Єгипту, пише сходознавець Адам Мец, «категорія білих рабів обмежувалася тюрками — кипчаками — і представниками того незнищенного племені, яке дало в Європі назву своєму стану, тобто слов'янами. Вони цінувалися вище тюрків— Якщо не було слов'янина, брали тюрка» [Мец А. Мусульманский ренессанс—М., 1973. — С. 141].
Головним північним центром работоргівлі було волзьке місто Булгар, куди зганялися невільники зі всієї центральної і північної Русі. Звідси вони направлялися на Азов, Каспій і Амудар'ю, де перепродувалися купцям арабських халіфатів [Див.: Емельянов В. Десионизация.—С. 107].
Був ще й інший шлях вивезення слов'янських рабів — через Німеччину та Іспанію. Невільники з татарської Русі потрапляли туди через Брест і Прагу — стародавні перевалочні пункти работоргівлі. Однак на землях Русько-Литовського князівства баскаки і татарські загони найманців не могли вільно хазяйнувати. Тому тут полювання на людей не мало такого поширення.
Зрозуміло, що на просторах татарської Русі складався особливий менталітет того народу, який століттями жив в умовах широких ловів і торгівлі людьми. Останні були тут живим товаром, матеріалом. Навіть християнський князь Дмитрій Донський, згодом канонізований, з легкістю наказує умертвити майстрів, які збудували кам'яні стіни Кремля, аби ті не виказали таємниць підземних комунікацій.