Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Що ж, потрібно подякувати шановному історику за відвертість. Через якихось 45 років після описаних подій родовиті росіяни почнуть вигукувати зовсім інші слова — про «великий братній народ», з яким треба бути «навіки разом», про «возз'єднання України з Росією», про «єдину сім'ю» — і так вигукуватимуть понад 300 років з різними, звичайно, варіаціями.
Названі вище прокламації підкріплювалися міфом про «віковічну об'єднальну мрію» двох народів. Однак поряд з цими прокламаціями для широкого вжитку в Росії з часів Татищева і Карамзіна розроблялася й офіційна «наукова» концепція. Її суть відображена в наведеній цитаті історика С. Соловйова і зводиться до такого: був колись єдиний народ — русичі; удар татаро-монголів у ХІІІ столітті розколов цей народ на дві частини. Столиця Східної Русі — Москва стала збиральницею всіх земель руських. Західна Русь, незважаючи на литовсько-польську гегемонію, зберегла свої національні особливості. Однак вона розвивалася на «козацько-кочовій» основі. Звідси її «нецивілізованість», «нечистота», «дикість», «нездоров'я», нездатність формувати національну державу. Східна (Московська) Русь розвивалася на земській (осілій) основі. Земська людина (мужик) сильніша за козака, підкреслював С. Соловйов. Звідси — Московська Русь «чистіша», «здоровіша», «цивілізованіша». Головна причина Великої Смути в Московії і втрати нею незалежності — відзначені вище «недоліки» Західної Русі, «раніше загиблої України». Звідти йшли на Москву самозванці з козацьким військом, на яке спиралися Литва і Польща; там формувалася вольниця з людей, які тікали від «московських порядків» (кріпацтва); тож слід очистити й оздоровити «раніше загиблу Україну». Що й робили російські царі після Переяславської ради. Самодержавство при цьому слугувало запорукою «здоров'я і сили всієї Русі».
Така, коротко, офіційна ідея російсько-українських відносин. Вона є не просто принизливою, а й смертельною для української нації. Ця ідея — «відгалуження» російської національної ідеї з її трьома елементами: самодержавством, православ'ям, народністю — нещадно критикувалася Тарасом Шевченком. Він викривав закладений у ній деспотизм, національний егоїзм, гегемоністську і кріпосницьку спрямованість:
О люди, люди-небораки, Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки — люди — не собаки!
ЗАПОВІТ ПЕТРА І
Но в искушеньях долгой кары, Перетерпев судьбы удары. Окрепла Русь. Так тяжкий млат, Дробя стекло, кует булат.
А. Пушкин
— А тепер глянемо на заповіт Петра І. У ньому, як у краплині води, відбилися «важкі» сторони зміцнілого російського духу. Він, як пружина, котра штовхатиме подальшу політику владик Росії. Тут — усі іпостасі російської ідеї: єгипетський гегемонізм, монгольський експансіонізм, великодержавний візантизм з використанням православної церкви як знаряддя політичної боротьби.
Варто більш детально ознайомитися із змістом Петрового таємного заповіту, складеного у 1710 році і виправленого та доповненого 1722. У преамбулі заповіту після традиційного для тих часів звеличення «Творця Буття нашого і всього Всесвіту» Петро передбачає своїм нащадкам блискучу майбутність. З часом вони будуть «владарювати над іншими європейськими й азіатськими державами». «Бо, — пояснює Петро, — всі європейські і турецька держави застаріли і відживають свій вік, а російська, подібно до голови на тілі, безперервно розвивається». «За допомогою держави — джерела розуму і думок — я скерував корабель Росії до визначеної мети, до берегів вищого присуду долі, і знаю, що мої нащадки своїми енергійними діями будуть збільшувати Росію і зроблять її на зразок безмежного океану».
Далі йдуть конкретні установки імператора: «Росія завжди повинна бути готовою до війни — головного засобу прогресу і досягнення величі». Причому, «держава може вважатися великою лише тоді, коли столицею її буде Константинополь — ключ до скарбів Азії і Європи. Тому всі сили потрібно спрямувати на те, щоб заволодіти Константинополем і цим утвердити панування Росії над світом». Для цього Петро радить збуджувати інтриги між Персією і Туреччиною, щоб вони завжди ворогували, Персію варто душити економічно (заважати їй торгувати), а Туреччину — просто зруйнувати.