Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Тутешнє населення дуже добре. Воно ставиться до нас навіть прихильніше, ніж у Холодному Ярі[49]. Своєю присутністю ми відігнали від українських сіл різні банди грабіжників з польських сіл. Головною базою цих банд є польське село Ропа, звідки дотепер ще вирушають ватаги на українські села. Нещодавно місцеві бандити жахливо порізали жінку з того самого села. (…)
Людей обклали податками, і даниною, грошовими і в натурі. Від гектара мусять платити 1300 злотих, на відбудову Варшави — 200–300 злотих. До цього додаються ще інші сплати, влада забирає чималі тисячі. А люди переважно небагаті, навіть можна сказати, що вони бідні. (…) Не можемо протидіяти стягуванню податків, бо люди самі відносять гроші до гміни, у якій є постерунок МО і гарнізон ВП. Польське населення обтяжене податками так само, як і українське. Йому навіть важче витримати ці податки, бо тільки нещодавно переселилося сюди із суто польських теренів, головним чином з Новосондеччини. Воно ще не обзавелося господарством і дуже бідує.
Перед виселенням тут майже не було польських сіл. Українські села сягали далеко на захід, аж до Попрада. Нині багато з цих сіл поляки частково або навіть повністю заселили. Наплив польських осадників позначається широкою смугою вздовж Попрада і біля чехословацького кордону. Аж прикро дивитись на мапу і читати назви старих лемківських сіл, які поволі стають чужими. Такі села, як Зубрик, Анджеївка, Мілік, Дембно, Лелюхів, уже заселені поляками. Колись українські містечка Жегестів і Мушина — вже цілком польські. Ястжембик, Злоцке, Поврожник — перемішані з польським елементом. У самій Криниці українців уже нема, може, тільки поодинокі особи з польськими паспортами. Тільки Лосє Криницьке надалі залишається українським селом. Польські осадники прибували переважно з Новосондеччини, охоплюючи смугу території між Попрадом і дорогою Мушина — Тилич — Лабова — Новий Сонч. За Попрадом, над чехословацьким кордоном, ще утримався острівець колись суто українських сіл: Щавниця, Шляхтова, Чорна Вода, Біла Вода і Яворки. Українців з цих сіл виселили, і скільки їх залишилось, наразі невідомо. З огляду на важкий доступ до цих сіл ще ніхто не намагався туди дістатись. Вичерпні дані про них отримаю і передам додатково.
Польські осадники перестали прибувати до виселених українських сіл від часу, коли наш рух у цій місцевості посилився і виявив стабільність. Це відстрашило поляків від подальшого проникнення у глибину українських сіл. Якби під час виселення наші формування були так само сильні, як тепер, то українські села були б спалені або залишились би непорушеними. І нових власників ніхто б тут не бачив.
Новосондеччина — це територія діяльності і впливів польського підпілля. Але з новосондецьких польських сіл роблять вилазки банди зі зброєю. Жертвами їхніх вбивств і пограбувань стають сусідні українські села. Найбільш тероризованим нині селом є Королева Руська[50]. Відразу можна ствердити, що це — наслідок польських шовіністичних тенденцій. Відкривається нове поле битви, як і в районі Бірчі. Наразі ця справа потребує аналізу й реєстрації фактів. Може, треба ще буде «засвітити» під Новим Сончем? Побачимо.
Банди походять з Королеви Польської, Пташкової та інших польських сіл. Іншим осередком бандитизму є польське село Ропа, яке безперервно турбує грабунками українські села. У цій справі надішлю ще додаткові матеріали. Одночасно прошу наступних вказівок.
З польським підпіллям контактів ще не маємо, але є можливості для їх установлення. Ще перед моїм прибуттям вдалось налагодити контакт через одного вчителя-поляка. Було навіть домовлено про зустріч з командиром підрозділу АК з Новосондеччини, але він загинув під час нападу на потяг у Новому Сончі. Командиром цієї групи є якийсь майор «Огень». Його підрозділи діють у Грибовському, Горлицькому, Новосондецькому повітах та в горах за Попрадом, де мають головну базу. Польське підпілля діє на цих територіях під назвою АК. Про ВІН чи інші угруповання тут не чути. Власне, вчора (3 січня) мені вручено листа від…, який пропонує зустріч 10.1.47. [Наступний рядок зашифрований]. Хочуть говорити про перехід на опановану нами територію з метою ліквідації ППР. Але зі змісту листа не видно, щоб це писав якийсь «молодший військовий командир» або авторитет, з яким можна розмовляти. Спробую це дослідити через власні канали. Кур'єр, який приніс листа, сказав, що польське підпілля хоче обговорити справу [два з половиною рядки цифрового коду]. На мою думку, це не потрібно, хоча б з огляду на передвиборчий період. Прошу дати вказівки. (…)
49
Холодний Яр — місцевість у Черкаській області в Україні, відома як центр Коліївщини у XVIII столітті й антибільшовицького руху в 1918–1924 роках. Тут використовується як назва підрайону УПА, до якого входить Перемишльський регіон.
50
Нині Королева Верхня.