Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— Куди вони йдуть?..— повторила Скарлет.
І раптом вона розрізнила негра-заспівувача з першого ряду. Здоровило трохи не в шість з половиною футів на зріст, сліпуче-чорний шкірою, він ступав з пружною грацією дужої звірини, а білі його зуби аж виблискували, кали він затягував слова з гімну «Зійди, Мойсею». Та це ж не хто, як Здоровань Сем, наглядач із Тари — другого такого голосистого велетня й у світі не було! Але що він тут робить далеко від дому, тим паче коли в Тарі тепер нема управителя і Джералду так необхідна його допомога?
Коли Скарлет злегка підвелася на сидінні, щоб краще роздивитись, негр-велетень помітив її, і його чорне обличчя розпливлося в усміху впізнання. Він зупинився, випустив лопату з рук і рушив у бік Скарлет, гукаючи до негрів поруч:
— Господи Боже! Міс Скарлет! Гей, ’Лайджо! ’Постле! Профіте! Це ж наша міс Скарлет!
У лавах настало замішання. Натовп почав у непевності спинятись, дехто приязно заусміхався, а Здоровань Сем і з ним ще кілька негрів підбігли через дорогу до коляски. Навздогін їм кинувся з роздратованим криком офіцер:
— Назад у колону, хлопці! Назад, кажу, а то я... О, та це ви, місіс Гамільтон! Добридень, пані, і вам також, добродію. Що це ви підбурюєте мені людей до непослуху й бунту? Скільки з цими хлопцями мороки від самого ранку — один Бог свідок.
— Та не сваріть їх, капітане Рендл! Це ж наші негри. Оце Здоровань Сем, наш наглядач, а оце Ілайджа, Апостл, Профіт — усі вони з Тари. Звичайно, їм захотілося поговорити зі мною. То як ся маєте, хлопці?
Вона простягла їм руку, і її маленька біла долоня на хвилину зникла в їхніх величезних чорних лаписьках, і всі четверо аж підскакували, раді від зустрічі й гордощів, що от можуть похвалитись перед товаришами, яка вродлива їхня молода господиня.
— Що ви робите так далеко від Тари? А ви часом не втекли? Не боїтеся, що вас схопить патруль?
Вони мало не полягали з реготу, що з неї така дотепниця.
— Щоб ми втекли? — відказав Здоровань Сем.— Ні, ми зовсім не втекли. Нас вибрали, бо ми найдужчі й найздоровіші у Тарі.— Він гордо зблиснув зубами.— А по мене вмисне посилали, бо я вмію добре співати. Атож, мем,— місте’ Френк Кеннеді приїхав і забрав нас.
— Але навіщо, Семе?
— Як, міс Скарлет! Хіба ви не знаєте? Нам звелено копати канави, щоб білі жентмени мали де ховатись, коли прийдуть янкі.
Капітан Рендл і Скарлет з Ретом пересміхнулись, почувши таке своєрідне розуміння ролі шанців.
— А місте’ Джералд аж не як розсердився, коли мене забирали. Він сказав, що без мене ради не дасть. Але міс Еллен, вона сказала: «Беріть його, місте’ Кеннеді. Конфед’рації Сем більше придасться, як нам». І вона дала мені долара й наказала робити все, що білі жентмени звелять. Отак ми опинилися тут.
— Що це все означає, капітане Рендл?
— Та нічого особливого. Нам треба зміцнити фортифікації на підступах до Атланти — викопати ще кілька рядів стрілецьких шанців, а генерал не має змоги виділити на ці роботи солдатів. Отож довелося залучити для цього здоровіших негрів з плантацій.
— Але...
Холодний страх пронизав тіло Скарлет. Ще кілька рядів шанців! Навіщо їх так багато? Протягом останнього року навколо Атланти — за одну милю від центру міста — спорудили величезні земляні редути з батареями на них. Ці укріплення сполучили між собою шанцями, що миля за милею оперізують усе місто. А тут ще треба нових шанців!
— Але... Навіщо ці нові укріплення, коли їх і без того повно? Нам же й ті, що є, не потрібні. Адже генерал нізащо не допустить...
— Наші теперішні укріплення лише за милю від міста,— сухувато сказав капітан Рендл.— А це занадто близько... і занадто небезпечно. Нові шанці будуть трохи далі. Розумієте, ще один відступ — і наші війська стоятимуть уже на околицях Атланти.
Ту ж мить він пожалкував за ці останні слова, коли побачив, як очі Скарлет розширилися від страху.
— Але ми, звичайно, більше не відступатимемо,— хутко докинув він.— Позиції наші навколо Кеннесоу неприступні. Батареї розміщено на виступах гори, і вони тримають під обстрілом усі дороги. Янкі не зможуть прорватись.
Скарлет, однак, помітила, як офіцер опустив очі, коли на нього наче між іншим, але проникливо глянув Рет, і їй стало лячно. Вона пригадала Ретове зауваження: «Коли янкі виб’ють його з гір сюди, на рівнину,— він пропав».
— Невже ви, капітане, гадаєте...