Січеславщина (квадрологія)

Автобус гойднувся востаннє і спинився проти контрольної хвіртки заводу імени Г. Петровського. Перемітько підвівся, щоб виходити. Але поперед нього встав ще один пасажир, що сидів перед ним. Пасажир якось незграбно, вилазив з вузького сидіння, зачіпався там ногами, ціпком. Його широка, в чесучевому кітелі спина затулила вихід, і Перемітькові довелося чекати, поки той пройде у вузькі двері. На землі пасажир став так, наче ступнув однією ногою в скіпець: був кривий на одну ногу. Але, ступнувши так, він зразу ж оглянувся — і... стрівся з Перемітьком очима саме тоді, як той, перехилившись, виходив з автобуса. І вони обидва пізнали один одного. Тільки ж і в того, і в того на мить свину'ло вагання — признаватись чи ні. А в Перемітька ще й тривога!

Це ж бо зустрілися випадково не стак колишні товариші, як недавні вороги. Товаришами вони були до революції 1917 року, як училися в політехнічному інституті, а ворогами стали під час революції. Один з них, як українець, був у „петлюрівцях", а другий, „русак" — у червоній гвардії, і ото там здобувсь на каліцтво. А як переможцем вийшов „русак",, а переможений українець, поселившись у чужому місті, приховував свій „злочин", то цьому останньому зустріч і була особливо прикра. Ба й небезпечна навіть. Адже „русак" міг тепер виявити його минуле, повідомити, куди слід про цього „петлюрівського отамана". Правда, тепер, за НЕПи, колишні події стали вже призабуватись потроху, та „русак", як людина партійна, ще міг йому пошкодити. Звідси й тривога в Перемітьковім погляді, що її й кривий, либонь, спостеріг.

Але слова мимохіть зірвалися обом із уст.

— Перемітько?

— Товариш Мітяєв?

І подали один одному руки.

— Ти... ви теж сюди? — кивнув Перемітько головою в бік заводу.

— Так... Я тут почав працювати.

— О, то ми будемо разом...

Мітяєв спинився, вийняв цигарки і запропонував Перемітькові. Але той відмовився: не курив.

Пішли до контрольної хвіртки: Мітяєв — своєю нерівною ходою, ступав ритмічно у скіпці, коливався, натягаючи важким тілом на короткий ціпок, Перемітько мимоволі запобігливо (таки так!) придержував ходу, щоб тому... догодити. Стрункий і вродливий, він просто жалюгідно тупцявся біля каліки Мітяєва.

Мітяєв сказав, що він ще тільки знайомиться з виробництвом, бо тільки два дні, як його настановлено на директора. Нарком Важпрому особисто телеграфував йому...

Директором?! Той, хто все знає про його минуле, буде його начальником! Ця новина просто приголомшила Перемітька. Не знав, на яку ступити, яким тоном говорити. Голос його раптом цілком утратив той відтінок баска, що до нього він сам з приємністю часом прислухався, бо вважав, що басок надавав йому більшої „солідносте". Вийняв, збентежений, хустку, щоб витерти пітне чи то від спеки, чи то від... пригоди обличчя. Не тільки обличчя, а й шию та груди попід розхрістаною сорочкою, що неприємне липла до тіла.