Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Констатація такого становища завела їхню розмову в прикрий безвихід, а Василя примусила навіть почервоніти й „посоловіти" отим властивим йому „трагічним блиском" в очах. Він якось там був до цієї справи причетний!
Ситуацію врятувала вечеря, що ЇЇ подала господиня, — чай і яєшня. Гнат видобув десь із кутка пляшку „первака" і ним трохи підвеселив гостей. Не так, може, гостей, як са-міого себе, бо Оксана зовсім відмовилася пити. Василь теж тільки „спробував".
— А знаєш, Василю? — сказав Гнат після чарки. — Оксана тут оповідала нам, як вона була в Махна в полоні...
— В полоні?!
Та Оксана вдруге вже не захотіла оповідати. Сказала -тільки, що її викрав був один матрос, а за те його сам „батько Махно" застрелив. На бенкеті...
— „Он воно як! — подумав Василь. — Навіть у руках у матросів побувала... бенкетувала"...
Хоч він і виразно збайдужів до Оксани, але ця звістка мов ножем його по живому тілу шеменула. Уявив собі, що після такої пригоди дівка, може, й... вінок свій загубила. Це остаточно обірвало щось у його серці... Мимоволі глянув Оксані ввічі, але її погляд був сіро-холодний, чужий.
Через те, що Оксана виразно не хотіла про свої пригоди говорити, розмова знов перейшла на загальну, переважно' побутову тему. Говорили про звичайні тепер труднощі з харчами. Особливо важко було тим, що самі харчів не продукували, — вчителям, лікарям тощо. Потім перейшли до питання про нову владу, про ЇЇ заходи щодо „закріплення" її органів на місцях. Гнат розповів і про те, як його були мобілізували до бригади для такого закріплення, але він „захворів". І добре зробив, бо селяни, збунтувавшись, ту бригаду в Самарі потопили.
Села взагалі були ще в стані розбурханого неспокою, а серед того переважно політичного неспокою розпаношив-ся й звичайний грабіжницький бандитизм. Бандити вибивали вночі вікна і вимагали грошей. Іноді всували в розбите вікно лопату і вимагали, щоб на неї клали гроші. Роблено це з таким розрахунком, щоб грабовані не знали, хто грабує. Отже, це могли бути й близькі сусіди. Через те в селянських хатах з'явилась новина, що нагадує щось середньовічне: залізні ґрати на вікнах ізсередини.
— Та й нам, би треба, Гнате, — обізвалась за ввесь час загальної розмови Гнатова жінка.
Вона сиділа, підперши щоку рукою, і мовчки слухала. її яскраву вроду псувала відсутність інтеліґентности, і це, мабуть, її й саму мучило та робило несміливою.
Гнат ніяк не відгукнувся на її заввагу — продовжував далі оповідати. Між іншим сказав, що їхній спільний товариш фельдшеренко Самсон Ліпшиць уже злякався можли-вости такого нападу і перебрався жити до міста, де, кажуть, став членом партії.
— Якої партії? — спитавсь Василь, незорієнтований у ситуації.
— Як якої? Тут може бути тільки одна — комуністична... Плутаються ще трохи українські „боротьбісти", але їм недовго животіти. Тенденція виразна: партія мусить бути одна...
Василь засидівся в Гната допізна, але з Оксаною сам-на-сам і словом не перекинувся. Так і пішов додому. (Оксана лишилася в Гната ночувати, їй було ніде більше).
На цю їхню поведінку не міг не звернути уваги й Гнат.
— Невже ви розбили глека? — спитавсь він здивовано, як вийшов із Василем надвір.
— Сам якось розбився, — відповів невиразно Василь, йому було прикро про це говорити.
— Отак пак! — щиро здивувався Гнат. — А наче ж так любились...
— Не всі тії вінчаються, що любляться та кохаються, — збув Василь приказкою з пісні цю розмову. — Ти краще порадь, як мені далі бути...
Але Василь та Оксана таки побрались. Це сталося само собою, незалежно від їхньої волі та почуттів.
З розпачу — що буде, те й буде! — Василь поїхав до „по'Вітнаросвіти" в м. Самарчик і сказав, що хоче вчителювати. „Завповітваросвітй", український „боротьбісіт", подививсь на юнака допитливим оком. Хто такий? Звідки?
З Павлоградської вчительської семінарії. Але бідний, не міг закінчити...
Політичні переконання? Був у повстанському загоні Молибоги, Ага, в Молибоги... Це добре. Дуже добре... Чи ве „боротбіст", часом?
Ні, не „боротьбіст", але за „радянську" владу...
І Василя Роговевка послано вчителювати до с. Губинихи. Не тільки вчителювати, а й завідувати школою. Так він" зліеґалізував своє існування. Мерщій похопився змандрувати з свого села, де дехто знав про його „петлюрівське" повстанство. І про -свій успіх сказав тільки своєму другові Гнатові Кутькові. А від Гната про це довідалась Оксана Штепенко і, скінчивши на весні гімназію, попросилась до Василя на роботу. Бо знала, що тільки він подивиться крізь пальці на ЇЇ попівське походження. Та ще, може, — така думка таки ворухнулась у неї нишком — і про свою колишню до неї любов, згадає...