Українська література 17 століття

Конець штучкам поетицьким, составленним во честь божія матері без конця.

[ПАСКВІЛЬ НА ГЕТЬМАНА ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]

Ей, Іване, поповичу, гетьмане,

Чому ти так пустив себе в недбанне?

Ой був єси спершу добрим всім паном,

По том єси зостав гордим всім станом,

Принявся єси цілодушне гетьманувати,

Жеби твоїм і потомкам в том стати.

Не уважав давной в войську вольності І всім станом належитой годності.

Себе тілько почитав-єм так бити,

Же твой рожай з давніх давен став жити.

Забув єси, же тя з любві ізбрано І старшим себі паном названо.

Ради тебі однюдь стало не треба,

І мислив-єм, аки би ізшов з неба.

Не любив-єм межи людьми любові,

Бесіди всі прировняв-єм обмові,

Жеби ніхто ні з ким не їв хлєба —

Сварки тебі у всіх було треба.

Ой чому ж так против нашой ріс віри Од твоєй виникане невіри?

Бог сам любить у всіх любов і згоду —

Ти противку показав-єм уряду.

Не хотів-єм того нічого видіти,

Жеби кто з ким дружевно мів жити.

А в войську запорожськом то здавна Рада сильна і всім явна.

А всі в тебе за нізащо почтені

І зостали в подножіє знижені.

Сини твої горделиві збитечне

Укоряли добрих людей безпечне.

А хто тиснет браттю свою і дручить,

Своїх речей недобр конець получить.

Ой, доброго кохають всі сердечне,

І он может вік зжити безпечне

А лихому і тяжкому як жити,

Коли ніхто не рад йому в добрі бити?

І хто зможет против творця і бога

Стати, жеби не торкала його тривога?

Ти, Іване, хотів єси всіх міти ,

В своєм страху і сурово владіти,

Леч на тебе бог попустив потвар недругом

З подначальних, же ти їм був лих кругом.

Збув-єсь прето гетьманськой поваги І дознав-єсь плачевной зневаги.

Не помогла о гетьманство ревнивость,

Же зажив-єсь, тоєй маючи вонтпливость.

Скончив-єсь ся, ах мні тяжко жестоко,

Леч пам’ять мусить бути широко.

Прето всякий не зажирайся много,

Би тя злоє не поткало нічого.

Петро