Українська література 17 століття

Дайте втож і ковбаси, бо чомусь вмліваєт.

І невесело з огню чомусь все співаєт.

Коли б тоєй ковбаси доволі скоштовав,

То б вам «Христос вродився» весело заспівав.

ВІРШ НИЩЕНСЬКИЙ

А що, панове, либой єсте мя познали, дворака,

Відомий запевне, бо вмію добре стріляти з пузака. Що вдень обачу, то вночі застрілю.

Пошов я на ожину, так мужик кричить:;«Ілю! Імай которого сина,

Бо не удержиться йому на голові •чуприна!»

То ж я, сарака, ногами закидаю А на товариство голосно волаю:

«Втікайте коло Беркової хати,

Бо юж мужик хоче вас забігати,

А я ся му заставлю, як кобилі заяць...»

Тілько-м, панове, вимовив, а он мене кияськом

по, гребту паць,

Взяв мене кия ком окривати, ..... .

Аж-єм мусив кгв.алту волати:

«Кгвалт, панове, рятуйте, хто чує,

Бо юж мі на кгвалт духу не стає!»

Не треба вам, панове, школьної роскоші повідати, Бо могли-єсте коли-кольвек о ній давно чувати. Волимо вас, панове, з святом віншувати,

Бо в сей день предпразденственний люде празнують І всі себе взаємне з святом віншують.

А особливе тії люде — п’яниці роковії — Поглядають на мене, як вовки лісовії.

Погляньте но, панове, каждий п’яницю познає, Бо в п’яниці сукня латами пошита,

Як Мо[й]сева хата, рядном побита,

В п’яниці чоботи із того ременю,

Що в літі деруть по дерев’ю.

ВІРШ ДРУГИЙ НИЩЕНСЬКИЙ

От юж і я з далекой землі привандрував,

Сто миль єсь-ми з чучманс.ьких країв мишурував І видів-єм там барзо великії дива.

Скажу вам всім, єсли хто купить мені пива.

Там гори маслянії, книшами порослі,

Дві стоять високії, докупи ся зрослі.

На тих горах дві бабі, що пироги плещуть,

Два заяці лапами усе у піч мещуть.

Так я пирог одтіль оттакий був-єм там ухватив І вкусив-єм зубами, аж он зараз застив І зуби мні закленув, що-м був онімів І говорити слова єдного-м не умів.

Але тепер господь бог одтворив мні мову.

Повім же вам, панове. Поймав я був сову.

Так тая сова очі мні видрала

І самая з рук моїх фортельне вирвала.

Дайте мені, панове, гарячого книша

А потіште в нещастю бідного голиша.

ВІРШ НИЩЕНСЬКИЙ, ХОРОШИЙ І СМІШНИЙ

А чи чули-сьте, панове, о нашой пригоді?

Ось коли то я повім біду [в моїм] роді!

Що ж, коли ся нещастить, мусимо терпіти А при єдном сухарі в церкві божой піти.

І я-м ся був на тії свята приготував,

Леч хтось із ненависті мене очарував.

Вчинив-єм був в великой і я конві квашу,

На котрую просити мів-єм милость вашу.

Аж якась невіста так мя зчарувала,

Же ввесь пожиток з кваші моєй одобрала.

Коли стала квашище по печі іграти,

Мусили всі нищії з запічка втікати.

А Гапон, наш товариш, ухватив лопату,

Почав квашу тиснути, видячи утрату.

А кваша, як живая, по школі скакала,

Мівши гнів на Гапона, по кутах шукала.

Коли кваша Гапоном о землю вдарила,

Аж головою його двері одтворила.

Здумійтеся, панове, що за моць у кваші,

Не могли єй вгамувати всі нищії наші.