Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Облиш, угамуйся, сказав він сам до себе. Ти мусив піти ризик, і тобі здавалося, що так буде найкраще. І тепер ти вскочив, сказав він сам до себе. Вскочив вище халяв. Але опануй себе, охолонь трохи, яка користь із цих жалюгідних зойків, цього скигління. Всі ті речі пропали. Пропали, в бога тебе і в душу. Будь він проклятий, погана тварюка. А тепер виплутуйся сам. Треба виплутуватися, бо ти ж знаєш, що міст треба підірвати, хоч би тобі навіть довелося стати там і.. Ні, це ти теж облиш. Порадься краще з дідусем.
Ет, до бісової матері твого дідуся й до бісової матері всю цю зрадливу трикляту країну й кожного триклятого іспанця по один і по другий бік фронту! Нехай усі в пекло проваляться — Ларго, Прієто, Асенсіо, Міаха, Рохо, — всі до одного. До бісової матері їхній егоїзм, їхнє самолюбство, їхню зарозумілість та їхню зрадливість! Нехай вони проваляться в пекло, раз і назавжди. Нехай проваляться в пекло, перше ніж ми загинемо за них. І після того, як ми загинемо за них. Нехай проваляться в пекло з усіма тельбухами. І Пабло нехай провалиться в пекло. Пабло — це всі вони, разом узяті. Господи, зглянься на іспанський народ. Хоч би який був у нього вождь, цей вождь одурить його до бісової матері. Одна-єдина порядна людина на дві тисячі літ — Пабло Іглесіас, а решта всі ошуканці. Але звідки знати, як він повівся б у цій війні? Я пам'ятаю, мені здавалося, що Ларго — порядна людина. Дурутті теж був лорядний, але свої ж люди розстріляли його в Пуенте-де-лос-Франкесес. Розстріляли, бо він наказав їм іти в атаку. Розстріляли, як того вимагає чудова дисципліна недисциплінованості. Та хай вони всі в пекло проваляться. А тепер Пабло взяв і вшився до бісової матері з моєю підривною машинкою й детонаторами. Бодай він заліз до дідька в зуби. Ні, це він послав нас до дідька в зуби. Всі вони так робили, починаючи з Кортеса і Менендеса де Авіла й кінчаючи Міахою. Згадай, що вчинив Міаха з Клебером. Самозакохана лиса свиня. Тупа зарозуміла гадюка. Ану їх до бісової матері, всіх цих знавіснілих, егоїстичних, зрадливих свиней, які завжди правили Іспанією і командували її арміями. До бісової матері всіх — тільки не народ.
Він перебрав міру, обливаючи презирством і злістю геть усіх; це було так несправедливо, що він сам уже перестав вірити своїм словам, і його лють почала згасати. Якщо це правда, то навіщо ж ти прийшов сюди? Де неправда, і ти добре це знаєш. Згадай, скільки серед них справжніх людей, скільки людей чудових. Йому стало гидко від власної несправедливості. Він ненавидів несправедливість не менше, ніж жорстокість, і він лежав, засліплений люттю, але — поволі злість вгамовувалась, червоно-чорна, сліпа, смертельна злість щезала, і нарешті в думках його з'явилася та порожнеча, спокій, чіткість, холодна тверезість, яка буває після близькості з коханою жінкою.
— Ах ти, бідний мій зайчику, — сказав він, повернувшись до Марії, що всміхнулася уві сні й пригорнулася до нього. — Якби ти заговорила до мене хвилину тому, я б тебе вдарив. Які ми, чоловіки, тварюки, коли розлютимося!
Він присунувся ближче до дівчини, обняв її, уткнувшись підборіддям їй у плече, і, лежачи так, обмірковував, що йому треба буде зробити і як саме він це зробить.
Власне, не так воно все й погано, думав він. Справді, не так воно — й погано. Я не знаю, чи хтось робив таке раніше. Але після нас це робитимуть, і їм буде так само скрутно. Якщо тільки нам пощастить зробити це й інші про це довідаються. Так, якщо інші довідаються. Якщо не будуть тільки дивуватися, як воно в нас вийшло. Нас замало, але тривожитися через це безглуздо. Зруйнуємо міст, і з тим, що маємо. Боже, як добре, що я перестав лютувати. Мені аж дух перехопило, все одно як від сильного вітру. Лють — то теж розкіш, якої ти не маєш права дозволити собі.
— Все розраховано, guapa, — ледве чутно сказав він, торкнувшись устами Маріїного плеча. — І тобі не довелось хвилюватися. Ти навіть нічого не знала. Ми загинемо, але міст знищимо. Тобі ні про що не довелося тривожитись. Бувають, звісно, й кращі весільні подарунки. Таж недарма кажуть, що немає нічого дорожчого від спокійного сну. А ти спокійно проспала цілу ніч. Спробуй носити цей сон як обручку на пальці. Спи, guapa, спи. Спи міцно, кохана. Я не будитиму тебе. Це все, що я можу зараз для тебе зробити.
Він легенько обіймав її, відчував її дихання, відчував, як б'ється її серце, і, поглядаючи на годинник, стежив за плином часу.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ