Твори в 4-х томах. Том 3

— Такі я вже бачив, — мовив начальник поста і повернув Андресові клаптик шовку. — Вони у всіх у вас є. Але без такого папірця це нічого не варте. — Він узяв salvoconducto й знову прочитав його від початку до кінця. — Звідки ти родом?

— З Вільяконехоса, — сказав Андрес.

— Що там у вас росте?

— Дині,— сказав Андрес. — Це всім відомо.

— Кого ти там знаєш?

— А що? Ти хіба теж звідти?

— Ні, але я там бував. Я з Аранхуеса.

— Питай, про кого хочеш.

— Розкажи про Хосе Рінкона.

— Того, що держить шинок?

— Еге ж.

— Лисий черевань, косий на одне око.

— От тепер цей папірець дійсний, — сказав той і віддав йому аркушик. — А ти що робиш на їхньому боці?

— Наш батько оселився у Вільякастіні ще перед початком війни, — мовив Андрес. — Це на рівнині, за горами. Там ми й жили, аж поки розпочалася війна. Відтоді я воюю в загоні Пабло. Та я кваплюся, друже, бо мені треба якнайшвидше віддати це донесення.

— А що там у вас діється, на фашистській території? — запитав начальник поста. Він не квапився.

— Сьогодні було багато tomate, — гордовито сказав Андрес. — Сьогодні на шляху аж курилося. Сьогодні перебили увесь загін Глухого.

— А хто такий цей Глухий? — похмуро запитав офіцер.

— Ватажок одного з найкращих загонів у горах.

— Вам усім треба було б перейти на республіканську територію і вступити в армію, — сказав офіцер. — А то розвели оту безглузду партизанщину. Вам треба було б перейти сюди й підкоритися нашій дисципліні. А потім, у разі потреби, ми б самі посилали партизанські загони.

Андрес міг похвалитися майже надлюдським терпінням. Він спокійно продирався через дріт. І цей допит теж не вивів його з рівноваги. Його не обурювало й те, що ця людина не розуміє ні їх, ні того, що вони роблять, і нічого несподіваного в цих дурних теревенях для нього не було. І в тому, що все так затягується, теж не було нічого несподіваного, але тепер він мусив іти далі.

— Слухай, compadre, — сказав він. — Цілком можливо, що ти маєш слушність. Але мені наказано вручити цей пакет генералові, що командує Тридцять п'ятою дивізією, яка на світанку розпочне наступ у цих горах, а зараз уже пізня ніч, і я повинен рушати далі.

— Який наступ? Що ти знаєш про наступ?

— Я нічого не знаю. Але мені треба добутися до Навасер-Ради, а потім далі. Відведи мене до свого начальника, може, він дасть мені якусь машину. Пошли зі мною кого-небудь такого, щоб міг усе пояснити, бо справа нагальна.

— Щось мені все це не подобається, — мовив офіцер. — Може, краще було б підстрелити тебе, коли ти підходив до дроту.

— Ти ж бачив мої документи, товаришу, і я пояснив тобі, яке маю завдання, — терпляче відповів йому Андрес.

— Документи можна підробити, — сказав офіцер. — І таке завдання може вигадати перший-ліпший фашист. Я сам поведу тебе до начальника.

— Добре, — мовив Андрес. — То ходімо вже. Треба поспішати.

— Гей, Санчесе. Передаю тобі командування, — сказав офіцер. — Ти не гірше за мене знаєш, що треба робити. А я поведу оцього так званого товариша до командира.