Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Свобода над усе! — крикнув охочий кидати гранати. — Ти гадаєш, є щось важливіше за свободу? — запитав він задерикувато.
— Ні, чоловіче, — сказав з полегкістю Андрес. Тепер він знав, що перед ним оті навіжені, які носять червоно-чорні шарфи. — Viva la Libertadl!
— Viva la FAI! Viva la CNT! [115] — загукали у відповідь з окопу. — Хай живе анархо-синдикалізм і свобода!
— Viva nosotros! — крикнув Андрес. — Хай живемо ми самі!
— Він наш однодумець! — сказав охочий кидати гранати. — А я міг почастувати його цією штучкою.
Він подивився на гранату, яку держав у руці, і розчулився, коли Андрес переліз через насип окопу. Обнявши його і все не випускаючи гранати з рук, так що вона уперлася Андресові в лопатку, він поцілував Андреса в обидві щоки.
— Я дуже радий, що нічого не сталося, брате, — сказав він. — Я дуже радий.
— Де твій командир? — запитав Андрес.
— Я тут командир, — озвався якийсь чоловік. — Покажи свої документи.
Він увійшов до бліндажа й при свічці переглянув документи: складений удвоє квадратик шовку, триколірний, як прапор Республіки, з печаткою СВР у центрі, і salvoconducto — цебто перепустку, де було зазначене ім'я Андреса, його вік, зріст, місце народження і доручене йому завдання (все це Роберт Джордан написав на аркушику із записника і засвідчив штампом СВР), і нарешті чотири згорнутих аркушики донесення Гольцу, перев'язані шнурочком й запечатані воском із відбитком металевої печатки СВР, вправленої в дерев'яну ручку гумового штампу.
— Такі я вже бачив, — мовив начальник поста і повернув Андресові клаптик шовку. — Вони у всіх у вас є. Але без такого папірця це нічого не варте. — Він узяв salvoconducto й знову прочитав його від початку до кінця. — Звідки ти родом?
— З Вільяконехоса, — сказав Андрес.
— Що там у вас росте?
— Дині,— сказав Андрес. — Це всім відомо.
— Кого ти там знаєш?
— А що? Ти хіба теж звідти?
— Ні, але я там бував. Я з Аранхуеса.
— Питай, про кого хочеш.
— Розкажи про Хосе Рінкона.
— Того, що держить шинок?
— Еге ж.
— Лисий черевань, косий на одне око.
— От тепер цей папірець дійсний, — сказав той і віддав йому аркушик. — А ти що робиш на їхньому боці?
— Наш батько оселився у Вільякастіні ще перед початком війни, — мовив Андрес. — Це на рівнині, за горами. Там ми й жили, аж поки розпочалася війна. Відтоді я воюю в загоні Пабло. Та я кваплюся, друже, бо мені треба якнайшвидше віддати це донесення.
— А що там у вас діється, на фашистській території? — запитав начальник поста. Він не квапився.
— Сьогодні було багато tomate, — гордовито сказав Андрес. — Сьогодні на шляху аж курилося. Сьогодні перебили увесь загін Глухого.
— А хто такий цей Глухий? — похмуро запитав офіцер.
— Ватажок одного з найкращих загонів у горах.
— Вам усім треба було б перейти на республіканську територію і вступити в армію, — сказав офіцер. — А то розвели оту безглузду партизанщину. Вам треба було б перейти сюди й підкоритися нашій дисципліні. А потім, у разі потреби, ми б самі посилали партизанські загони.
Андрес міг похвалитися майже надлюдським терпінням. Він спокійно продирався через дріт. І цей допит теж не вивів його з рівноваги. Його не обурювало й те, що ця людина не розуміє ні їх, ні того, що вони роблять, і нічого несподіваного в цих дурних теревенях для нього не було. І в тому, що все так затягується, теж не було нічого несподіваного, але тепер він мусив іти далі.
— Слухай, compadre, — сказав він. — Цілком можливо, що ти маєш слушність. Але мені наказано вручити цей пакет генералові, що командує Тридцять п'ятою дивізією, яка на світанку розпочне наступ у цих горах, а зараз уже пізня ніч, і я повинен рушати далі.
— Який наступ? Що ти знаєш про наступ?
— Я нічого не знаю. Але мені треба добутися до Навасер-Ради, а потім далі. Відведи мене до свого начальника, може, він дасть мені якусь машину. Пошли зі мною кого-небудь такого, щоб міг усе пояснити, бо справа нагальна.
— Щось мені все це не подобається, — мовив офіцер. — Може, краще було б підстрелити тебе, коли ти підходив до дроту.
— Ти ж бачив мої документи, товаришу, і я пояснив тобі, яке маю завдання, — терпляче відповів йому Андрес.
— Документи можна підробити, — сказав офіцер. — І таке завдання може вигадати перший-ліпший фашист. Я сам поведу тебе до начальника.
— Добре, — мовив Андрес. — То ходімо вже. Треба поспішати.
— Гей, Санчесе. Передаю тобі командування, — сказав офіцер. — Ти не гірше за мене знаєш, що треба робити. А я поведу оцього так званого товариша до командира.
115
Хай живе федерація Анархістів. Хай живе Націонална конфедерація праці (ісп.)