Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Вони рушили неглибоким окопом за гребенем пагорба, і в темряві на Андреса тягло смородом із заростів дроку, загиджених захисниками цього узгір'я. Йому не подобалися ці люди, схожі на безпритульних дітей: брудні, недбалі, недисципліновані, зіпсуті, добрі, ласкаві, дурні, темні й завжди небезпечні, бо в їхніх руках була зброя. Сам Андрес на політиці не розумівся, він просто був за Республіку. Йому часто доводилося слухати цих людей, і вони говорили гарно, і слухати їх було приємно, але самі вони йому не подобалися. Яка ж це свобода, якщо людина напаскудить і не прибере після себе, думав він. Вільнішого за кота нікого нема, а він і то загрібає своє лайно. Кіт — найкращий анархіст. Поки вони не навчаться цього в кота, я не можу їх поважати.
Офіцер, який ішов попереду, раптом зупинився.
— Твій карабін ще в тебе? — спитав він.
— У мене, — мовив Андрес. — А що?
— Давай його сюди, — сказав офіцер. — А то ще вистрелиш мені в спину.
— Навіщо? — спитав його Андрес. — Навіщо мені стріляти тобі в спину?
— Хто тебе знає,— сказав офіцер. — Я нікому не довіряю. Давай сюди карабін.
Андрес скинув карабін з плеча й передав йому.
— Якщо тобі до вподоби тягти його на собі,— сказав він.
— Так воно буде краще, — мовив офіцер. — Безпечніше.
Вони спускалися потемки з узгір'я.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Роберт Джордан лежав поряд дівчини і, поглядаючи на годинник, стежив за плином часу. Час минав повільно, майже непомітно, бо годинник був маленький, і він не бачив секундної стрілки. Але, придивляючись до хвилинної, він виявив, що коли як слід зосередитися, то майже можна затримати її рух. Він лежав, торкаючись підборіддям голови дівчини, коли відвертався, щоб подивитися на годинник, то відчував щокою її коротко стрижене волосся, і воно було м'яке, але пружне й шовковисте, як хутро куниці під рукою, коли розціплюєш щелепи пастки, виймаєш її звідти і, тримаючи однією рукою, другою пригладжуєш хутро. Йому підступав до горла клубок, коли Маріїне волосся торкалося його щоки, і коли він пригортав її до себе, щемливий біль розходився від горла по всьому тілу; він похилив голову, наблизивши очі до годинника, на якому світляна стрілка, схожа на спис, повільно пересувалася по лівому боці циферблата. Тепер він виразно бачив її рух і дужче пригортав до себе Марію, ніби намагаючись уповільнити цей рух. Він не хотів будити її, але не міг бути без неї тепер, коли надходила остання година, і він торкнувся устами її шиї за вухом і повів ними далі, відчуваючи її ніжну шкіру і м'який дотик волосся. Він дивився на стрілку, що рухалася на циферблаті, і ще міцніше пригортав до себе Марію, і провів кінчиком язика по її щоці й по мочці вуха й вище, по його чудових звивинах до милого твердого обідка вгорі, і язик його тремтів. Він відчував, як це тремтіння проймає зморену спустошеність тіла, бачив, що хвилинна стрілка вже підбивається під гострим кутом догори, де була призначена година. І тоді він повернув до себе голову сонної Марії і торкнувся губами її уст. Він не цілував її, тільки легенько водив губами по її стулених устах, відчуваючи їхній лагідний дотик. Він обернувся до неї, і по її довгому, легкому, ніжному тілу перебігло тремтіння, і потім вона зітхнула, все ще не прокидаючись, а потім, все не прокидаючись, вона теж обняла його і прокинулася, і її губи міцно, жадібно припали до його губів, і він сказав:
— Боляче ж буде.
І вона сказала:
— Ні, не буде.
— Зайчику.
— Ні. Мовчи.
— Зайчику мій.
— Мовчи. Мовчи.
І потім вони були разом, і хоч стрілка годинника, на яку він тепер уже не дивився, посувалася далі, вони знали: те, що буде з ним, буде й з нею, і більше за те, що є тепер, не буде нічого.
Що для них це — все, і назавжди, й це те, що було, є і буде.
Що не могло прийти, прийшло. Це прийшло, і це було й раніше, й завжди, й тепер, тепер, тепер. Ох, тепер, тепер, тепер, хильки тепер, над усе тепер. І нема іншого тепер, крім тебе, тепер і тепер твій пророк. Тепер і навіки тепер. То будь же тепер, тепер, бо немає іншого, як те, що тепер. Так, тепер. Благаю тебе, впер, тільки тепер, і нічого іншого, тільки це тепер, і де ти, і де я, і де те друге, не питай, не треба питати, є тільки тепер; і ще й назавжди, благаю, назавжди тепер, назавжди тепер, вже назавжди одне єдине, одне єдине тепер, і нічого іншого, тільки це єдине тепер, і тепер уже рушило, воно підноситься, воно летить, воно s відлітає, воно мчить, воно здіймається щораз вище й далі, іще далі, і все далі й далі; один і один — це один, це разом, разом, разом, усе разом, усе разом, і вниз разом, м'яко разом, тоскно разом, ніжно разом, радісно разом і цінувати це разом, і плекати це разом, і знову разом на землі, і під ліктями зрізані, прим'яті тілом соснові гілки, що пахнуть живицею й ніччю; і ось уже зовсім на землі, і попереду ранок цього дня. І тоді він сказав уголос, бо все те було в нього тільки в думках і досі він мовчав: