Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Від такого хазяйства європейців в колоніях цілі великі народи туземні або винищені, або догасають в пустинях та недоступних горах.
Ми, українці, належачи самі до зневоленої нації, борючись за свою свободу, чи не зневоленим народам ми мусимо простягти руку для спільної боротьби?
Зневолення націй шляхом завоювання, як свідчить історія, головним чином спричинилося поділу людей на класи вищі і нижчі, на класи експлуататорів і класи визискуваних. І через те усі ті, хто хоче справедливої дійсної свободи, хоче цілковитого рівенства усіх людей світу, до якої б нації чи раси вони не належали, усі правдиві соціалісти мусять стати з усією енергією, боротись з найбільшим завзяттям проти найбільш давнього і найбільш болючого зла — проти націонал [ьного] панування скрізь по світі. Вони мусять боротись, аби знищити це джерело людського горя і убогості. Розв’язання національного] питання дасть змогу розв’язати соціальне питання — зробить можливим його розв’язання.
Розв ’язання національного питання — єсть тим порогом, через який народи вступлять в чистий святий храм соціалістичного устрою, де не буде ані насилля, ані гніту, ані визиску, де буде вільна праця вільних людей.
Ми, українці, ідучи за провідною зорею соціалістичного ідеалу, з найбільшою енергією боремося за право рівної свободи нашого народу з іншими вільними і культурними народами світу. Простягаємо руку усім зневоленим народам. Скинемо разом ярмо національного і соціального рабства. Хай не буде рабства по світі ані в національній, ані в соціальній формі.
Єднаються ті класи чи нації, які однаково гнітить доля. Становище українця — робітника чи хлібороба — ліпше зрозуміє і більш йому спочуватиме робітник і селянин грузин, вірмен, литвин, латиш, ірландець і т. д., бо самі терплять те ж саме, аніж француз, німець, англієць, москаль.
Щодо соціалістичних партій пануючих націй москалів, німців — ми чинитимемо з ними разом, коли вони признають за свій наш програм щодо націй зневолених і фактично підпиратимуть його в житті.
Зараз в Австрії готується проект закону про вселюдне голосування ук-раїнців-галичан, що складають на 3А спролетаризованих хліборобів, проект поминає. (Див. «Гром [адська] думка», ч. 36). Чи ж ліві партії: соціалісти німецькі, чеські, польські виступають в обороні укр[аїнського] галицького пролетаріату, який і по новому проекту віддається знову під опіку польської аристократії? Ні, вони раді, що проект закону їх не поминає; чуже лихо не болить. Може б, вони і нічого не мали б, аби той проект закону не обминув австрійських українців, проте боротись за це не стануть, бо кождий бореться за себе; це світовий закон.
Мало українців в Австрії — 3 '/з мільйона. Вони зараз борються, напружують усі сили, щоб і вони мали вселюдне виборче право. Чи вистачить сил у цієї невеличкої купки україн[ського] народу в боротьбі проти навалу чужих ворожих елементів? Єдину надію Г аличина бачить на сході, жде не діждеться, що ми прийдемо її рятувати.
Еміграція чужих народів на Україну
Ходячи зараз по містах української] Галичини, помислиш, що ходиш по польській землі; скрізь лунає польська мова, урядовці, промисловці, капіталісти і робітники — поляки, жиди і німці. Тільки виїхавши за околицю міста, побачиш, що то Україна, бо в селах живе україн[ський] люд і лунає українська мова.
Хіба так одвіку було, чи то сталось в недавно минулі часи?
Хто читав історію, той добре знає, що міста по Г аличині протягом XVI, XVII і пів XVIII віків були цілком українські. Чоботарі, кравці, ткачі, столярі, шевці і усі виробники складали цехи (ХУГ-ХУЛ). Кождий цех мав свій прапор, свої каси, своє правління, мав навіть зброю. Цехи грали велику роль в обороні національної] культури і національних] прав українського народу.
Після прилучення Галичини до Польщі Галичину, як круки, обсіли польські урядовці, слідом за ними йшли польські ксьондзи, аби польщити, польські крамарі, промисловці і врешті польський робочий люд, який потребував собі праці і находив її дуже легко в придбанім краї.
Цехи українські і українська людність довго і уперто боролись. Оборона православної релігії зробилась обороною національності. Релігія і національність злились в одно в понятті цих двох народів. Загорілась борьба запекла із обох боків. Але перевага була на боці польського народу. Українців побито і на полі економічнім: український елемент протягом XVIII, XIX віків поволі був випхнутий з міст навалом чужинців-поляків і залишився по селах. Зараз усі міста Г аличини в руках поляків. Проте міста суть світочі культури і центри політичної власті; для кождого народу міста суть вікнами до вселюдської цивілізації. Через ці вікна всесвітній потік цивілізації ллється по селах. Проте для Галицької України ці вікна забиті.