"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
У невеликій групі політичних опинилися Шрагін, Григоренко і Назаров. Конвойні оточили політичних з усіх боків і повели з табору. Скоро стало ясно, що їх повертають у тюрму. А там неодмінно обшук. У Григоренка й Назарова знайдуть нагани, і тоді кінець. Шрагін коротко і промовисто глянув на товаришів, і ті зрозуміли його без слів. Коли йшла колона містком, вони, мов за командою, шпурнули зброю в річку. Охорона не встигла навіть зрозуміти, що сталося…
Перший про втечу Доки узнав Бульдог. Це він наказав негайно вернути в тюрму всіх політичних і, тільки коли його повідомили, що Шрагіна та його спільників посадили в одиночні камери, пішов доповідати Релінку про подію.
Релінк вислухав і недбало сказав:
— Ну що ж, усе спростилося само по собі. Більше цим не займайся…
Бульдог здивовано дивився на Релінка.
— Що тобі незрозуміло? Тепер у тебе головне — пункт чотири наказу дванадцять — дванадцять. Починаючи з завтрашнього дня кожного ранку доповідатимеш мені тільки про це.
Минали дні за днями, весь апарат СД виконував наказ, і знову можна було подумати, що Релінк забув про Шрагіна.
Якось уранці Бульдог доповідав йому про те, як виконується четвертий пункт наказу — «знищення промислового й житлового потенціалу».
— Тільки на одному об’єкті справи йдуть обурливо, — повідомив Бульдог. — Це суднобудівний завод. Учора в мене сталася чергова сутичка з адміралом. Я йому прямо сказав, що поводиться він підозріло.
— Ну-ну, а як він на це реагував? — пожвавішав Релінк.
— Справді! Пригадуєте історію з недобудованим російським військовим кораблем? Добудувати його він не зміг, хоч громогласно обіцяв. Коли вирішили зрізати з корабля стальну броню, щоб встановити її на танках, хто затримав цю справу на кілька місяців? Адмірал Бодеккер. Спеціалісти, які працюють тепер зі мною, повинні оглянути стапелі й цехи заводу, щоб розрахувати мінування, а він заборонив це робити. Каже: «Ви своїми руками сієте паніку». Він мене майже вигнав з кабінету… — слово «майже» Бульдог вжив даремно, Бодеккер запропонував йому залишити кабінет прямо і недвозначно.
— Зараз же поїдемо до нього, — весело сказав Релінк.
Мстивість була в його злобливій натурі. Недарма серед друзів він мав прізвисько «Унауслешліх» — той, що не забуває. Адміралу Бодеккеру Релінк збирався пригадати все: і його зарозуміле поводження, і втручання в справу Шрагіна, через що він змушений возитися з ним і досі.
По дорозі на завод Релінк запитав Бульдога:
— Ви йому сказали, що на наказі дванадцять — дванадцять стоїть гриф рейхсміністра Гіммлера?
— Якось не довелось…
— От і чудово! — вигукнув Релінк з незрозумілою Бульдогові веселістю.
Коли їхня машина вперлась у заводські ворота, Релінк наказав шоферові ввімкнути сирену. Охоронники заметушилися і в паніці не могли зразу відчинити ворота. А сирена гула й гула. Так, не вимикаючи сирени, машина під’їхала до корпусу заводоуправління і тут ще повила майже хвилину. З вікон почали виглядати люди…
— Я йду прямо до адмірала, а ти знайди цього осла, Каппа, і веди його туди ж, — наказав Релінк.
Не глянувши на адміралового ад’ютанта, який схопився за своїм столом, Релінк швидке зайшов до кабінету.
— Хайль Гітлер! — вигукнув він, різко викинувши вперед руку.
Адмірал трохи підвівся в кріслі, але на привітання не відповів.
— Чим зобов’язаний? — сухо спитав він не пропонуючи Релінкові сісти.
— Розмова буде довга, — сказав Релінк. — Я сяду…
— Так, так, сідайте… — Адмірал дивився на Релінка насторожено і водночас презирливо.
— Ввічливість, я чув, привілей королів, — з нахабною посмішкою почав Релінк, але наступної ж миті посмішка зникла з його обличчя, і він відрубав: — Та відповісти на привітання, в якому звучить ім’я вождя, вам усе-таки слід було… навіть не зважаючи на те, задоволені ви особисто вождем чи ні.
— Я попросив би вас не займатися тут ні провокаціями, ні моїм вихованням, — сіре обличчя адмірала почало рожевіти.
— А тепер перейдемо до діла, — офіціально і сухо вів далі Релінк. — Чому ви заважаєте моїм людям виконувати наказ рейхсміністра Гіммлера?
Адмірал відповів не одразу, а коли заговорив, то Релінк побачив, що він уже зім’ятий.
— Зрозумійте просту річ, — сказав адмірал, втомлено зігнувшись у кріслі. — На заводі ремонтують наші військові судна. Негайно серед робітників виникне панічний настрій, небезпечна балаканина…
— Ви не позбавлені права, — перебив його Релінк, — написати Гіммлеру, що вважаєте його сіячем паніки. А я і мої люди зобов’язані виконувати його наказ, ми — на війні.