Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
І знову правило «От так завжди!»
Власне, небажання скаржитися в ресторані лише частково спричинене вродженою «соціальною не-дужістю». Є ще одна, більш масштабна, проблема — занижені очікування. На початку розділу я наводила цитату з Пола Річардсона, який спостеріг, що англійці вважають добру їжу привілеєм, а не сприймають як належне. На відміну від інших народів, які мають гарну кулінарну традицію і майстерні в кулінарії, англійці не очікують забагато від походу в ресторан та й навіть від домашньої їжі. Ми, за винятком хіба жменьки їжопоклонників, не покладаємо надії на те, що їжа в ресторані буде особливою: тішимося, що їжа непогана і не почуваємося глибоко зраненими та обдуреними (як би почувалися інші), коли вона геть негодяща. Пересмажений стейк чи розлізла смажена картопля нас трохи роздратує, але не аж так, ніби нам розтоптали гідність і порушили фундаментальні права людини. Негодяща їжа — це нормально!
Та чого тільки їжа! Багато моїх іноземних інформаторів, особливо американців, відзначили, що ми просто неспроможні поскаржитися на будь-які неякісні товари та послуги. «У мене склалося враження, — сказав мені один роздратований американець, — що десь у глибині душі англійці не вірять, що все може працювати без збоїв, розумієте, про що я?» «Розумію, — кажу, — особливо порівняно з американцями. Ви очікуєте хорошого сервісу, якість товарів та послуг має відповідати сплаченій вартості, ви очікуєте, що все працюватиме, як задумано. Якщо ж очікування йдуть врозріз з реальністю, то ви обурюєтеся і позиваєтесь до суду. Англійці ж переважно не покладають сподівань на високу якість продуктів та послуг — коли їхні песимістичні передчуття справджуються, то вони просто кажуть своє улюблене «От так завжди!». На що мій інформатор вигукнув: «Саме так! Моя дружина — англійка, і вона завжди так каже. От ми мешкаємо у готелі, а там гівно, а не їжа, і я хочу поскаржитися, а вона мені на це: “Та в готелях завжди гівняна їжа, а ти як думав?». Або: ми купуємо нову посудомийку, і її не привозять вчасно, і вона каже: “Все як завжди!”. Поїзд спізнюється на дві години, а вона: “Ох, а чого хотіти, все як завжди!”. А я такий: “Так, все як завжди і завжди так буде, якщо ніхто НІЧОГО не робить, щоб це змінити. Всі тільки сидять і кажуть один одному ’От так завжди!’ ”».
Він має рацію. Ми дійсно ставимося до факапів як до діянь Божих, а не як до наслідків людського недбальства. Поїзд, що спізнився, і посудомийна машинка, яку не привезли вчасно, — це таке ж «як завжди», як і дощ під час пікніка у вихідний день. Може, нас і дратують незручності, але ми сприймаємо їх як норму, як щось звичайне, щось таке, «чого й слід було чекати». І якщо все в Божих руках, то нам не треба вступати у бентежні суперечки з людьми!
Та все не так просто. Як я раніше зауважила, суть англійського «от так завжди!» криється у тому, щоб висловити ображене невдоволення і водночас упокорено приймати халепи — все й так піде під три чорти, життя сповнене неприємних казусів та трафунків, з цим треба просто змиритися і крапка. У нашому «от так завжди!» є щось таке від стражденного ходіння по муках — геть чисто насуплений англійський стоїцизм! Та тепер я бачу, що в ньому є й частка збоченої сатисфакції. Кажучи «от так завжди!», ми виражаємо роздратування та обурення, але водночас, у якийсь незбагненний спосіб, ще й тішимося, що песимістичні очікування та цинічні припущення про світобудову таки справдилися. Може, нам і завдали клопоту та незручностей, та аж ніяк не заскочили зненацька. Ми знали, що так воно й буде: «я ж казала», що в готелі препаскудно годуватимуть, «я ж казала», що посудомийку не привезуть, «я ж казала», що поїзд спізниться. Адже ми у своїй безмежній мудрості знаємо, які ці готелі, посудомийки та поїзди! Хай ми не вміємо скаржитись, неспроможні навіть на крихту наполегливості і змушені покладатися на милість недолугих провайдерів неякісних товарів та послуг, та не все так погано — ми принаймні, маємо дар всевідання!
Така природа всіх речей: автомобілі — «з характером», бойлери — «трішки непередбачувані», пральні машини — «працюють через раз», тостери, чайники і дверні дзвінки — «люблять повикаблучуватись», бачок в туалеті — «працює з другого разу і то треба трошки притиснути — до нього ще потрібно приноровитися», комп’ютери — стовідсотково «вимкнуться» у найневідповідніший момент, і всі файли пропадуть. Ми завжди вибираємо найповільнішу чергу, доставка завжди спізнюється, будівельники ніколи нічого не зроблять по-людськи, автобуса нема цілу вічність, а потім нараз приїде аж три, ніщо ніколи не працює як слід, щось та й обов’язково піде коту під хвіст, а, і ще вишенька на торті: обов’язково дощитиме! Та англійців таким не проймеш — це доведені і неспростовні факти, так і мало бути, це закон природи. Англійці добре знають, що два плюс два — це чотири і ніяк інакше. Ми з пелюшок повторюємо песимістичні мантри, і вони стають нам за другу натуру!