Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Жінкам їжопоклонство пробачають, але все одно чиясь увага до їжі викликає подив і зацікавлення, а в певних колах це ще й вважають претензійним. Ніхто не хоче виказувати яре зацікавлення і любов до їжі, щоб не здатися претензійним. Більшість гонорово заявляє, що «їсть, щоб жити, а не живе, щоб їсти» — на противагу сусідам, зокрема французам, чиї прекрасні страви, від яких ми у захваті і які з ентузіазмом споживаємо, але це не заважає нам здіймати на смішки їхню любов до їжі. Ми ніяк не докумекаємо, що одне випливає з іншого!
Заборона на надмірну серйозність і правила непристойності
Амбівалентне ставлення до їжі частково обумовлене «забороною на надмірну серйозність». Виявляти фанатичне захоплення (необов’язково їжею) — соромливо, а занадто серйозне і пристрасне ставлення до звичайнісінької речі — їжі — це взагалі, на думку англійців, межує з ідіотизмом.
Закрадається думка, що за напруженими стосунками з їжею та їжопоклонством криється щось більше. В основі лежить неприйняття тілесних насолод. Афішувати пристрасть до смачної їжі і вільно розповідати наліво і направо про насолоду від їжі — соромно. І не тільки тому, що це вияв полум’яного завзяття, але ще й тому, що це, як би це сказати, — трохи непристойно.
Кажуть, що англійці — пуритани, та я б не поспішала з висновками! Скажімо, секс ми не вважаємо гріховним, це просто щось дуже особисте і тому соромливе. Ми спокійно толеруємо жарти про секс, навіть зовсім відверті, а от смакування деталей інтимного характеру — це вже неподобство. Тілесна насолода від їжі, як на мене, з цієї ж опери — не зовсім заборонена тема, але така, про яку можна говорити лише легковажно, несерйозно і жартома.
Їжопоклонники (або ж іноземці), які розливаються трелями, еротично описуючи насолоду від ідеально приготованого, спокусливо-кремового соусу беарнез змушують нас здригатися, паленіти від сорому і ховати очі. А все, що треба, щоб згладити незручність — це просто подати розмови під правильним соусом — тобто посміятися із себе, не вдаватися у крайнощі полум’яного завзяття. Без самоіронії їжопоклонство стає «гастро-порно» (цим терміном зазвичай окреслюють розкішно ілюстровані гастро-журнали і кулінарні книжки з описами вигадливих страв, від яких тече слина. Та для полум’яного їжопоклонства воно теж пасує!).
Вечеря при телевізорі
Як на мене, думка про те, що англійці стають нацією перебірливих гурманів, на жаль, скидається на надто оптимістичну пропаганду їжопоклонства — як не геть вигадану, то точно добряче прикрашену. Однак, віднедавна інтерес до смачної їжі та куховарства таки справді зріс.
Кожного дня на будь-якому телеканалі ви знайдете як мінімум одну програму про їжу. Правду кажучи, деякі ігрові теле-шоу, в яких шефи змагаються, хто за двадцять хвилин приготує з п’яти інгредієнтів кращий обід із трьох страв, покликані розважати, а не навчати кулінарному мистецтву. Чимало іноземців, з якими ми розмовляли на цю тему, вважають такий підхід до їжі або сміховинно негожим, або приголомшливо непоштивим. На виправдання скажу, що в нас є чимало хороших інформативних кулінарних шоу.
Складно сказати однозначно, чи ці шедеври з телекухонь перекочували на реальні кухні реальних англійців. Справедливості ради скажу, що англійці з апетитом дивляться, як зіркові теле-шефи готують вишукані страви зі свіжих, екзотичних інгредієнтів, в той час, як їхня вечеря з напівфабрикатів, куплених у супермаркеті і запакованих у пластик, три хвилини томиться у мікрохвильовці (Я й сама так часто роблю!)
Та є серед нас винятки — люди, які, надихнувшись тв-шоу, мчать по кулінарні книжки шефів з телевізора і беруться випробовувати нові рецепти. І це стосується не лише модників-гурманів із середнього класу. Книжки Делії Сміт завжди очолюють списки бестселерів, а крамарі часто спостерігають за «ефектом Делії» — що б вона не порекомендувала у вечірньому кулінарному шоу — хоч звичайне яйце, хоч якусь дуже особливу марку каструль — наступного дня це миттю зметуть з прилавків по всій країні.
Чимало моїх друзів та інформаторів з робочого класу, надивившись кулінарних телешоу, стали набагато натхненнішими та сміливішими кухарями. Один водій автобуса зізнався, що він «великий фанат» Гару Родеса. «Обожнюю його рецепти, — сказав він. — Я ніколи не готував рибу — таку нормальну, справжню рибу, як має бути. А тепер йду у рибний магазин, беру там рибу, ну, якогось там червоного луціана абощо, і готую просто чудесну вечерю! Минулих вихідних я запік сібаса! Той сібас дуже дорогий, то морська риба, але він того вартує! Було неймовірно смачно!»