Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Ви можете подумати, що англійці — з тією відчайдушною потребою у соціальних «фасилітаторах та посередниках», не кажучи вже про неоковирні спроби за всяку ціну уникати розмов про гроші, — мали б руками й ногами триматися за одвічну традицію. І таки так, я переконана, що ми скоро перестанемо безпідставно занедбувати традицію щедрих ділових обідів. Небавом аскетичні ділові обіди доведуть свою «нежиттєздатність» — так би висловились природозахисники — і відійдуть у минуле як прикре непорозуміння. Одначе, тенденція занепаду пишних ділових обідів — ще один доказ того, що англійці не дуже серйозні у ставленні до їжі і не усвідомлюють наскільки важливо сідати разом за стіл та спільно споживати трапезу. Більшість народів, здається, на інстинктивному рівні розуміють усі переваги спільних трапез.
Їжопоклонники з середнього класу, як на те пішло, недалеко втекли: зацикленість на самій їжі — ох ця фруктова нотка оливкової олії холодного віджиму, а яка солодкаво-тягуча переспілість непастеризованого брі де мей — як не дивно, витісняє тепло спілкування та затишок спільних трапез, тобто те, заради чого все починалось! Вони запевняють, що цілком усвідомлюють соціальну роль трапезування: закочують очі і розливаються трелями про святочну атмосферу застіль десь у Провансі чи Тоскані, а от обіди в друзів та ланчі в ресторанах вони, на превеликий жаль, мають звичку оцінювати аж ніяк не за атмосферою, а радше за рівнем кулінарної вправності. «Знаєш, Джонси дуже милі і все таке, але слухай, вони навіть уявлення не мають про добру кухню: паста розварена, овочі аж розлізлися, а курка? Та Бог його знає, що це взагалі мало бути…» Зверхність та насмішки змушують сплакнути за старими-добрими часами, коли про їжопоклонство ще ніхто не чув: серед панства будь-які коментарі до поданих страв вважались неприпустимо вульгарними, а для простого люду добрий обід — це ситний обід, та й на тому все.
Традиційний англійський сніданок — чай, тости, мармелад, яйця, бекон, сосиски, помідори, гриби та ін. — і ситний, і смачний. Власне, сніданок — це єдине, за що нашу кухню часто та захоплено хвалять іноземці. Насправді мало хто з англійців їсть «класичний англійський сніданок» щодня: іноземцям десь в готелі подають набагато англійськіший сніданок, аніж готують самі англійці.
Традиції дотримуються переважно на найвищих та найнижчих щаблях соціальної драбини. Середняки її ігнорують. Аристократи та пани з вищих кіл десь у своїх заміських маєтках досі вранці їдять класичний англійський сніданок. Серед простих людей з робочого класу (переважно чоловіків) побутує думка, що день починати треба з «нормального теплого сніданку» — шпондерка, яєць, сосисок, смаженої квасолі, смаженого хліба, тостів та далі по списку.
Таке свято живота переважно влаштовують поза домом, десь у «кафешці», і запивають цистернами міцного, цеглисто-брунатного, солодкого чаю з молоком. Низи середнього класу і впевнені середняки п’ють «гламурнішу» і слабшу версію чаю — замість чаю «Twining’s English Breakfast», скажімо, вони зупиняють вибір на «PG Tips». Верхи середнього класу та аристократія п’ють непідсолоджені помиї, а не чай, і обирають сорт «Earl Grey». Солодити чай, на думку багатьох англійців, — це непомильна ознака соціальних низів: навіть одна ложка цукру кидає тінь підозр (порятує хіба дата народження — підсолоджувати чай можна тим, хто народився до 1955 року); понад одну — то ви в кращому випадку належите до низів середнього класу; понад дві — то ви точно з робочого класу. Наливати молоко поперед чаю — це теж звичка низів, так само, як і заповзяте голосне калатання ложечкою. Пани з претензіями (ті з середняків і верхів середнього класу) відчайдушно намагаються продемонструвати, що їм до смаку нецукрований «голий» (тобто без молока) лапсанг сушонг — сорт чаю, який вже точно не п’є робочий клас. Чесніші (чи то пак менш зациклені на класовій диференціації) пани та середняки часто зізнаються у таємній любові до міцного, іржаво-брунатного, «робочого» чаю. Взагалі-то «робочий чай» — те, як ретельно ви його уникаєте і як чванькувато ним гордуєте, — це досить гарний тест на класову зацикленість.