Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— А ти забув, чому він став найкваліфікованішим?
Якби ж він тільки міг!
— Ти відрядив його в космос ловити привидів, — каже вона. — У кращому разі. А в гіршому — згодував його монстрам.
«А ти, — так і не відповідає він, — залишила його, щоб жити в цьому місці, ще до того, як взагалі з'явилися монстри».
— Ти відрядив його проти чогось настільки могутнього, що ніхто б з ним не впорався.
Я не дозволю знову втягнути себе в цю суперечку.
— Ми не знали, наскільки воно могутнє. Ми нічого не знали. Потрібно було з’ясувати.
— Що ж, ти виконав цю роботу на відмінно, — Гелен уже повністю втілилася. І вся її ледь прихована образа знову вирвалася назовні, наче ніколи й не згасала.
— Гелен, за нами стежили. За всією грьобаною планетою. — Звісно ж, вона пам’ятає. Не могла ж вона настільки зануритися у свої вигадані світи, щоб забути, що трапилося в реальності. — Потрібно було просто проігнорувати це? Думаєш, інші люди менше б сумували за своєю дитиною, навіть якби Сірі і не був найкращим у своїй галузі? Це було сильніше за нього. Сильніше за нас усіх.
— Ох, не треба мені тут розпатякувати. Полковник Мур так любив цей йобаний світ, що відправив на смерть свого єдиного сина.
Його плечі здіймаються і опускаються.
— Якщо все вдасться…
— Якщо…
Він перериває її:
— Сірі може бути живим, Гелен. Ти могла б ненадовго вимкнути свою ненависть, щоб хоч трохи насолодитися надією?
Вона нависає над ним, наче янгол помсти, але рука з мечем на мить застигає. Вона прекрасна — прекрасніша, ніж будь-коли у плоті, — хоча полковник чудово уявляє, на що схоже її фізичне тіло після стількох років лежання в катакомбах. Він намагається витиснути з цього знання трохи мстивих думок, але не може.
— Дякую, що сказав, — нарешті відповідає вона.
— Нічого не відомо напевно…
— Але ж є шанс. Так, звісно. — Вона нахиляється вперед. — Ти сподіваєшся… Коли ти краще зрозумієш, про що там ідеться? У сигналі?
— Я не знаю. Розглядаю варіанти. Розповім тобі, щойно дізнаюся щось певне.
— Дякую, — каже янгол, уже починаючи розсипатися… А тоді знову втілюється від раптової думки. — Звісно, ти не дозволиш мені розповісти про це, правда?
— Гелен, ти знаєш…
— Ти вже заблокував мій домен. Стіна здійметься, щойно я спробую сказати будь-кому, що мій син міг вижити. Так?
Він зітхає.
— Це не моє рішення.
— Це втручання в особистий простір. Ось що це. Форма цькування.
— Може, краще б я взагалі не казав тобі нічого?
Але він знає, щойно Гелен від’єднується і Рай зникає, оголюючи стіни його помешкання, що все це — частина танцю. Кроки ніколи не змінюються: він зводить барикади, вона намагається їх зруйнувати. Енергія тече вниз для звичної порожньої рівноваги. Правду кажучи, не має значення, встановлено блокування чи ні. Зрештою, кому їй там розповідати?
У Раю всі її друзі — вигадані.
— Це Джим Мур.
Полковник стоїть на краю пустелі. «Ніссан» слухняно завмер біля нього, наче вірний пес.
— Найближчим часом я буду поза доступом. Не можу повідомити, куди я йду.
Останні двадцять чотири години він був ніби голим: ні особистої зброї, ні армійського жетона. Жодного спостереження: вікна в ноосферу, охоронця секретів, бази, посилювача й координатора подій — він також позбувся усього свого звичного щоденного обладнання. Він навіть вимкнув кортикальні імплантати, викинувши зір разом зі спорядженням. Лишилося тільки останнє голосове повідомлення, яке дійде до адресата, коли полковник уже буде поза зоною доступу.
— Сподіваюся, по поверненню зможу надати повний звіт. Точно не знаю, коли це трапиться.
Він стоїть там, зважує ціну і ризики. Погрози великих богів, ризики божественної небайдужості. Небезпека, яку становлять чужинці з іншого світу; небезпека від чужинців з цього світу. Ілюзорна зверхність думки, що якась миршава печерна людина, яка щойно злізла з дерева, зможе використати одних проти інших.
Ціною власного сина.
— Я переконаний, що мій послужний список дає мені право на певну свободу дій. На час моєї відсутності прошу утриматися від пошуків мого місцезнаходження.
Звісно, він не вірить, що вони його послухаються. «Ніссан» крадений, логи — замінено, усі сліди порушень — стерто. Його власне авто курсує півостровом Олімпік під підпискою про невиїзд, лишаючи слід із хлібних крихт для будь-якого алгоритму стеження, що може бути неподалік.