Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— Чого ти боїшся?
— Він ніколи не відповідає, — сказала моя провідниця.
Я обернувся до неї.
— Тоді звідки ви знаєте, що він нас чує? Звідки ви знаєте, що усі шість мільйонів людей не лежать у кататонії?
Вона усміхнулася.
— Чуєте, як дзижчать мухи вздовж дороги? Що ви їм можете сказати?
Поверхова відповідь, схожа на ті, що люди витягують з печива з пророцтвами. Хоча я також був не до кінця чесним.
А якби був, то сказав би щось таке:
«Я знаю, що надто дрібний для тебе. Знаю, що мій жалюгідний одиночний мозок не може вмістити і крихти тих осяянь, що пролітають твоїм могутнім інтелектом. Однак я знаю точно, що тобі, виблядку, вірити не можна. Я бачив, що може зробити рій з такими людьми, як я, навіть коли він за розміром дорівнює лише дрібній частці тебе, коли він настільки малий, що поблажливо визнає наше існування. Я знаю, ти бачиш майбутнє…
Навіть якщо не хочеш розповідати, яким воно буде».
Незважаючи на те, що балачки моєї провідниці про мух відгонили кліше, я припустив, що вона натякала на Шекспіра. Для богів ми те саме, що мухи для хлоп’ят, і навіть якщо вони не вбивають нас задля розваги[104], сумніваюся, що вони стануть на наш захист, коли хтось інший візьме мухобійку.
Якщо добряче пошукати, вузли Мокші можна знайти і в інших місцях: там, де немає складів, охорони та політики стосовно відвідувачів, бо за великим рахунком світ не знає про їхнє існування. У таких місцях вузли до певної міри справді говорять.
Тільки чи мають їхні слова якийсь сенс? Це вже зовсім інше питання.
Я знайшов один такий у селі серед джунглів Пасаману, в кінці шляху, на якому будь-який колісний транспорт здавався ще на першому кілометрі. Вона лежала на розкладачці у трикімнатному автофабі, під’єднана до найближчого сервера через оптоволоконний кабель, що стирчав у неї з основи черепа. Там не було розумних матраців, які б регулярно розминали м’язи чи перевертали тіло через певні проміжки часу; лише москітна сітка та стариган — мабуть, батько або дідусь, який замінював харчовий мішок, коли той порожнів.
Дівчинці не було й одинадцяти. Вона билася в судомах і завивала. Половина її зубів випала.
Стариган, наскільки я бачив, не мав перекладача чи імплантатів. Я поставив запитання, які зміг, за допомогою жестів та пантоміми, поки мій співрозмовник витирав вологою губкою тіло на ліжку. Дівчинку звали Аанджай, і в родині лише на неї зійшла благодать асиміляції. Вони могли дозволити собі лише один інтерфейс; найкращий, аби дівчинку помилували. Я так і не дізнався, що сталося з рештою родини, але стариган виявився її головним і, як я зрозумів, єдиним доглядальником.
На мою думку, зі своєю роботою він не справлявся. Аанджай смерділа. Менше з тим, обнадієний звуками, що злітали з її вуст, я спробував поговорити з Розумом Мокші. Аанджай відповідала бульканням та беззмістовними складами. Раз чи два мені здалося, що я почув окремий фрагмент, який мав бодай якийсь сенс — akan datang, tidak lama lagi, — та зрештою я списав це на випадкові фонеми та хибну інтерпретацію імплантатів, що відчайдушно хотіли хоч щось перекласти.
Глосалія — побічний ефект релігійного екстазу. А сам захват — глюк у тім’яній долі: знаменна поломка у тій частині мозку, що стежить, де закінчується тіло і починається все інше. У рою не існує подібних кордонів, там думки самі розчиняються у множинності; наркомани вознесіння описують це відчуття Єднання, особистого злиття з усім сущим, як надзвичайно приємне. Тож мене заспокоює думка, що звуки, які видає Аанджай, є виявом своєрідного щастя, і глибоко всередині цього напівзогнилого тіла палає ядро екстазу.
Звісно, це поломка — чи принаймні обмеження функцій. Вузли зі складу, у яких є інтерфейси з широким пропускним каналом, не ганьбляться лепетанням. Той факт, що Аанджай під’єднана до імплантатів і досі щось говорить, свідчить, що вона підключена до Цілого, але ще не повністю в ньому загубилася. А отже, сутність на ім’я Аанджай досі існувала.
Ця думка мене також підбадьорює.
Якось я розмовляв з людиною, що розділила свою свідомість з восьминогом.
Я очікував, що історія буде не надто страшною. Ідентичність має критичну масу. Злившись з мільйонами мізків рою, ти перетворюєшся на нейрон у цій мережі, максимум на її незначну часточку. Чи є самосвідомість у нюхової цибулини[105]? Чи вимагатиме права голосу центр Брока[106]? Рої не просто асимілювали особистість, вони її знищували. Ось чому на заході їх заборонили.
104
Парафраз цитати з п'єси Вільяма Шекспіра «Король Лір». Дія IV, сцена І. (За перекладом Максима Рильського).
105
Нюхова цибулина — один з елементів нюхового аналізатора в тілі людини.
106
Центр Брока — ділянка кори головного мозку, розташована в задньо-нижній частині лобової звивини лівої півкулі. Забезпечує моторну організацію мовлення.