Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Так чи інакше, з плином часу вільна частина України та окуповані райони Донеччини і Луганщини все більше розходитимуться у напрямку свого розвитку, що робитиме їхню реінтеграцію все складнішою. Насамкінець постане питання стосовно того, хто плататиме за цю реінтеграцію, заново створюючи інфраструктуру, придатну для мирного життя, адже відновлення заводів, лікарень, доріг, мостів та житлового фонду коштуватиме мільярди доларів[1010].

Росія рішучіше налаштована утримати під своєю владою анексовану нею територію Криму, ніж Україна — силоміць виборювати її повернення. Лише 18,5% українців готові воювати за повернення Криму, тоді як за Донбас — 62,8%[1011]. Український партизанський рух існує на окупованому Донбасі — але не на Кримському півострові.

На міжнародних переговорах щодо врегулювання ситуації на сході України офіційний Київ вимагає від Росії виконати умови Мінських угод:

1. Забезпечити дотримання режиму припинення вогню.

2. Відвести військову техніку.

3. Вивести з української території іноземних військовослужбовців та найманців.

4. Провести обмін військовополоненими.

5. Повернути Україні контроль над усією протяжністю її східного кордону.

Після виконання цих п’яти кроків Україна має провести вибори в ОРДЛО згідно з українським законодавством та під наглядом ОБСЄ і прийняти законодавчі норми, які би деталізували механізм здійснення особливого порядку самоврядування на деокупованих територіях.

Росія не погоджується із цією послідовністю й вимагає від України перш за все:

1. Ухвалити конституційні зміни щодо децентралізації та «федералізації» держави.

2. Погодитися на проведення місцевих виборів без відновлення контролю Києва над східним кордоном.

3. Ухвалити конституційні зміни, якими встановити «особливий статус», котрий би інтегрував структури, створені незаконними угрупованнями «ДНР» і «ЛНР», до органів місцевої влади та самоврядування.

Лише після цього Росія висловлює готовність здійснити кроки, яких вимагає Україна.

Виконання других Мінських домовленостей від лютого 2015 року виявилося неможливим, оскільки Росія не погоджується на встановлену ними послідовність дій. З-поміж тринадцяти кроків, перелічених в угоді «Мінськ-2», надання ОРДЛО особливого порядку самоврядування та проведення місцевих виборів мають відбутися саме після передачі кордону під контроль Києва та «виведення усіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ» і «роззброєння усіх незаконних груп».

Не дивно, що в українському керівництві ніхто не вірить у те, що Росія виконає власні зобов’язання, навіть якщо Україна почне втілювати свою частину першою. У щорічному посланні до Верховної Ради у вересні 2016 року президент Порошенко закликав зробити пріоритетними виклики безпеки: «Будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських військ та техніки з окупованої території, роззброєння бойовиків і врешті-решт відновлення контролю за нашим же кордоном». Порошенко наполягав, що Росія мусить піти на це, перш ніж Україна схвалить адміністративно-політичні реформи та проведе місцеві вибори[1012].