Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Голова Державної думи (2011–2016) та Служби зовнішньої розвідки РФ (із 2016 року) Сєрґєй Наришкін, член вузького «пітерського» кола путінських силовиків-високопосадовців, високо оцінював Ялтинську угоду 1945 року, завдяки якій, на його думку, упродовж півстоліття на планеті зберігався мир. Нестабільність, казав він, виникла тоді, коли Захід розширив НАТО до кордонів Росії та заходився пропагувати «пронацистські сили» в Україні. Наришкін скористався ювілеєм Ялтинської конференції для обґрунтування потреби в «Ялті-2», яка однозначно віднесла б Україну до російської сфери впливу. Такий компроміс буцімто призвів би до припинення розпаду України та зменшення напруженості між Росією й Заходом[997].

Навесні 2014 року Росія запропонувала великим державам сісти, як у Ялті 1945 року, за стіл переговорів і відродити поділ світу на сфери впливу. Російські лідери мріють зустрітися з європейськими та американськими лідерами і, розклавши на столі мапу, «поділити Європу в ялтинському стилі або стилі Молотова-Ріббентропа». «З точки зору Росії, — вважає російський військовий експерт Павєл Фєльґєнґауер, — мусить бути карта і лінія на карті»; мало того, «їм би хотілося таємного додатку»[998].

Як зазначав глава польського МЗС Сікорський, «Путін хоче, щоби Польща ввела в Україну війська [...] Це була одна з перших фраз, яку Путін сказав моєму прем’єр-міністрові Дональдові Туску, коли той відвідав Москву. Далі він заявив, що Україна є штучною державою, і що Львів — це польське місто, і чому б нам просто не владнати цього разом». Сікорський продовжував: «Тому Кремль закинув у Варшаві вудку, запропонувавши Польщі устами спікера російського парламенту клоуна Жиріновського п’ять областей Західної України. У Варшаві були переконані: це послання було пробною кулею найбільш сокровенних кіл Кремля»[999]. Не дивно, що Польща відхилила цю пропозицію.

У Кремлі переконані, що Росія — єдина справжня суверенна країна в пострадянській Євразії, тому інші держави, особливо «штучна» Україна, потребують патерналістського піклування про них з боку «старшого брата». Росія, опанувавши неросійські держави регіону, стабілізувала би Євразію, а отже, припинила нову «холодну війну» між Росією та Заходом[1000]. Гілл, характеризуючи російського лідера як «практикуючого адепта realpolitik у її найбільш очевидній формі», пише про те, «чого насправді хоче Путін»[1001]:

1. Поваги до Росії у старомодному розумінні цього терміну як схиляння перед сильним.