Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Україно-російську кризу спричинили не розширення ЄС та НАТО чи просування демократії, як переконують ультраліві експерти та політики-«реалісти» — її зумовили два чинники. Перший — це російське і, зокрема, путінське небажання визнати, що українці є окремим народом, а Україна — незалежна держава, яка має суверенне право визначати свою геополітичну приналежність. Другий — схильність Віктора Януковича і очолюваного ним донецького клану до монополізації влади, підпорядкування держави собі, корпоративного рейдерства держави та намагання пристосуватися практично до будь-якої московської вимоги, що завершилося великомасштабною зрадою. Це було пов’язано з переходом до радянофільської та українофобської національної політики і поверненням до радянського стилю ставлення до політичних опонентів. Загалом ця політика зробили народні протести невідворотними, найпізніше на виборах 2015 року, але вони сталися на рік раніше, після того, як Янукович скорився російському тискові та відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Ці протести, своєю чергою, радикалізувалися у відповідь на спроби Партії регіонів і КПУ знищити українську демократію шляхом ухвалення «драконівського» законодавства, відмови президента від компромісу, використання ним бойовиків та загонів спецпризначення для політичних репресій, тортур і вбивства демонстрантів.

Росія, очевидно, не відмовиться від анексованого Криму найближчим часом, тож ситуація на півострові залишатиметься замороженим конфліктом у Європі. Хоча Захід запровадив санкції проти Росії за загарбання півострова, кримське питання лишилося поза переговорами стосовно перших і других Мінських угод. Ще важливіше те, що ЄС і США буде складно скасувати санкції, водночас не заохотивши Росію до нових вторгнень і анексій іноземних територій.