Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Агресивна політика Кремля щодо України в першій половині 2014 року включала три компоненти. Першим було відкрите вторгнення до Криму та його анексія, другим — «прихована» гібридна війна на Донеччині й Луганщині, а третім — ще більш прихована підготовка до проведення терористичної кампанії в областях із переважно російськомовним населенням поза межами Донбасу. Перший компонент був успішним і натрапив на незначний опір українських силових структур у Криму. Другий увінчався лише обмеженим успіхом при захопленні частини Донбасу, на якій окупанти проголосили створення кишенькових «республік». Останній компонент, як і проект «Новоросія», створення якої він передбачав, обернувся ганебним провалом.

У 2014 році в рамках цих компонентів тактика російської гібридної війни проти України пережила еволюцію, пройшовши чотири стадії:

1. Січень-березень 2014 року: Антимайдан і місцевий заколот. На цьому етапі значну роль у подіях відігравали місцеві іредентисти (прихильники об’єднання з Росією), зокрема ті, хто раніше, починаючи з 2006 року, пройшов підготовку в російських військових таборах. Члени українофобських організацій «Російський блок» (із Криму) та «Донецька республіка» регулярно відвідували табори, організовані дуґінським Міжнародним євразійським рухом, де опановували технології насильницького протесту з використанням зброї, «коктейлів Молотова» та вуличних бійок. За президентства Януковича російських націоналістів із Донбасу тренувала й фінансувала розвідка РФ. У ці роки (2010–2014) місцеві проросійські та панславістські угруповання мали високопоставлених патронів, які потурали їхній антиукраїнській та сепаратистській діяльності. Антон Шеховцов, фахівець із націоналістичних рухів в Україні та Європі, пише, що російські націоналісти «здійснювали підрив українського суверенітету та територіальної цілісності з 2005 року», а Міжнародний євразійський рух «був зосереджений на створенні сприятливого ґрунту для підготовчої фази війни»[1028]. У 2014 році в Криму не приховували альянсу між російським спецназом та організованими злочинними угрупованнями «Башмаки» і «Сейлем» (лідером останньої був Сергій Аксьонов), багато членів яких поповнили лави так званої «кримської самооборони». На Донбасі залучення оргзлочинності було зручним і дешевим інструментом гібридної війни, котрий допомагав Москві відстоювати власну «непричетність» до того, що Марк Ґалеотті характеризує як «контрольований, насичений зброєю хаос». Тож «немає сумніву, що Донбас є [ареною] кримінальної війни, і не тільки з точки зору міжнародного права»[1029].