Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Власне воєнну складову конфлікту на Донбасі слід розділити на дві фази. Перша тривала у квітні-липні 2014 року, коли Україна з її нечисленними боєздатними збройними силами та добровольчими батальйонами, більшість з яких була укомплектована активістами Євромайдану, здобула низку перемог над військами російських маріонеток і повернула під свій контроль західну та південну частини Донеччини й північну частину Луганщини. Упродовж цього періоду Росія утримувала на Донбасі обмежену кількість вояків спецназу («зелених чоловічків») та офіцерів розвідки, а місцеві сили були дезорганізовані й кепсько керовані. Друга фаза розпочалася влітку 2014 року, коли Путін, відчуваючи, що його маріонетки опинилися на межі поразки, пішов на вторгнення в Україну частин регулярної російської армії. Ці частини вирішили долю битви під Іловайськом, де у «котлі» загинули щонайменше 366 українських вояків, ще 429 були поранені, а 128 осіб потрапили в полон[1032].

Незадовільна координація дій підрозділів Збройних сил України та добровольчих батальйонів, що формально підпорядковувалися МВС, застарілі підходи командування, обмежені мобілізаційні ресурси, жалюгідний стан військового спорядження та насиченість українських спецслужб російськими агентами з часів Януковича — разом спричинили Іловайську трагедію. Не менш важливими були наслідки радянської пропаганди, котра десятиліттями нав’язувала ідею про росіян та українців як «братні народи». Цей стереотип особливо дався взнаки серед російськомовних громадян України. У 2014 році російські солдати, чия свідомість роками оброблялася антиукраїнською риторикою, були готовими вбивати українців, тоді як російськомовні українські солдати нерідко не були готові вбивати озброєних окупантів із Росії. До того ж, «мабуть, найбільшого прорахунку зазнало [українське] політичне керівництво, яке, схоже, не враховувало можливості [прямого] російського військового вторгнення».

За подальші роки російської агресії змінилося надзвичайно багато: Україна створила потужну армію, її лідери вже не мають ілюзій щодо моральних бар’єрів Кремля, а російськомовні українські солдати не відчувають розгубленості, коли стріляють у загарбників.