Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
4. Від вересня 2014 року: збройний супровід «державного будівництва». Після підписання перших Мінських угод відторгнені від України райони Донбасу та квазіструктури угруповань «ДНР» і «ЛНР» остаточно потрапили під повний військовий, економічний і фінансовий контроль Москви. Російські офіцери реорганізували загони бойовиків на два армійські корпуси чисельністю 35 тис. вояків. Росія забезпечує їх сучасним обладнанням, фінансуванням та вишколом. «Перший армійський корпус ДНР» та «Другий армійський корпус ЛНР» підпорядковуються командуванню Південного військового округу РФ; нині вони фактично є частиною 8-ї армії зі штабом у місті Новочеркаську. Управління та моніторинг за цими корпусами здійснюють від 5 до 10 тис. офіцерів російської військової розвідки, спецназу та інших елітних (зокрема, десантних) підрозділів. Як зазначає спецпредставник США у справах України Курт Волкер, «це на 100% очолювана Росією операція»[1030].
Три спільні риси єднають російських військових, зокрема спецназ, розвідслужби і націоналістів-добровольців. По-перше, це ксенофобська неповага та страх перед Заходом, бо Росія начебто оточена імперіалістами, які прагнуть її розчавити[1031]. По-друге, це ностальгія за антидемократичним радянським минулим та підтримка сучасного російського авторитаризму, який радник Путіна Владіслав Сурков свого часу означив як «суверенну демократію». Третьою рисою є шовіністичний погляд на Україну як штучну країну й імперсько-зверхнє трактування українців як частини «русского» народу.
Цей розділ містить шість підрозділів. У перших двох розглядається стан українських та російських військових формувань в Україні, зокрема в контексті анексії Криму та гібридної війни на Донбасі. Наступні два підрозділи присвячено російським націоналістам-добровольцям, козакам та місцевим маріонеткам Кремля. Далі йдеться про керовану та підтримувану з Москви терористичну кампанію в регіонах України поза Донбасом. У заключному підрозділі проаналізовано причини втрат українців та росіян у цій війні, які перевершили воєнні втрати Радянського Союзу в Афганістані та Сполучених Штатів в Іраку.
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКА І «АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ»
Власне воєнну складову конфлікту на Донбасі слід розділити на дві фази. Перша тривала у квітні-липні 2014 року, коли Україна з її нечисленними боєздатними збройними силами та добровольчими батальйонами, більшість з яких була укомплектована активістами Євромайдану, здобула низку перемог над військами російських маріонеток і повернула під свій контроль західну та південну частини Донеччини й північну частину Луганщини. Упродовж цього періоду Росія утримувала на Донбасі обмежену кількість вояків спецназу («зелених чоловічків») та офіцерів розвідки, а місцеві сили були дезорганізовані й кепсько керовані. Друга фаза розпочалася влітку 2014 року, коли Путін, відчуваючи, що його маріонетки опинилися на межі поразки, пішов на вторгнення в Україну частин регулярної російської армії. Ці частини вирішили долю битви під Іловайськом, де у «котлі» загинули щонайменше 366 українських вояків, ще 429 були поранені, а 128 осіб потрапили в полон[1032].
Незадовільна координація дій підрозділів Збройних сил України та добровольчих батальйонів, що формально підпорядковувалися МВС, застарілі підходи командування, обмежені мобілізаційні ресурси, жалюгідний стан військового спорядження та насиченість українських спецслужб російськими агентами з часів Януковича — разом спричинили Іловайську трагедію. Не менш важливими були наслідки радянської пропаганди, котра десятиліттями нав’язувала ідею про росіян та українців як «братні народи». Цей стереотип особливо дався взнаки серед російськомовних громадян України. У 2014 році російські солдати, чия свідомість роками оброблялася антиукраїнською риторикою, були готовими вбивати українців, тоді як російськомовні українські солдати нерідко не були готові вбивати озброєних окупантів із Росії. До того ж, «мабуть, найбільшого прорахунку зазнало [українське] політичне керівництво, яке, схоже, не враховувало можливості [прямого] російського військового вторгнення».
За подальші роки російської агресії змінилося надзвичайно багато: Україна створила потужну армію, її лідери вже не мають ілюзій щодо моральних бар’єрів Кремля, а російськомовні українські солдати не відчувають розгубленості, коли стріляють у загарбників.
1030
‘Курт Волкер: Росія командує, фінансово утримує, здійснює контроль над політичними структурами «народних республік»... Так що це на 100% очолювана Росією операція’, УНІАН, 4 жовтня 2018.
1031
Lucy Kafanov, producer. The Kremlin’s Secret War: Russia’s Ghost Army in Ukraine. Documentary (Vice News, 2015).
1032
Lucian Kim. ‘The Battle of Ilovaysk: Details of a Massacre Inside Rebel-Held Eastern Ukraine’, Newsweek, 4 November 2014; Lily Hyde. ‘The Missing: What Have They Done with Our Sons?’, The Guardian, 3 February 2016.