Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

(2) Розпочати воєнну кампанію задля повернення територій, контрольованих російськими маріонетками. Деяка частка українських виборців була готова підтримати цю опцію, зокрема, якщо перемогу на президентських виборах 2019 року здобув би колишній міністр оборони України Анатолій Гриценко. Подібний сценарій намагався реалізувати у Південній Осетії в серпні 2008 року грузинський президент Міхеіл Саакашвілі, що безпосередньо передувало російсько-грузинській «п’ятиденній війні» та окупації Південної Осетії й Абхазії з боку РФ. Спроба України повернути захоплені Росією та проросійськими колаборантами райони Донбасу також могла б призвести до прямого зіткнення з армією РФ, як уже було в серпні 2014 та січні 2015 року. Путін прагне збереження контролю над російсько-українським кордоном саме для того, щоб гарантувати захист своїх маріонеток із «ДНР» та «ЛНР», які існують лише завдяки російському військово-технічному та фінансовому забезпеченню. Так звані «1-й армійський корпус ДНР» та «2-й армійський корпус ЛНР», які разом налічують 35 тис. бойовиків, перебувають під командуванням офіцерів ГРУ та де-факто підпорядковані Південному військовому округу Росії.

(3) Домовитися про введення до зони бойових дій миротворчих сил ООН. Україна та уряди західних країн підтримують такий варіант розвитку подій, наполягаючи, що миротворці обов’язково мають бути розміщені й на російсько-українському кордоні. Натомість Путін хоче, щоб вони, якщо і з’являться на Донбасі, перебували лише на лінії зіткнення. У цьому Путін слідує прикладу Єльцина, який свого часу домігся введення російських «миротворчих» контингентів на території уздовж ліній зіткнення у Молдові та Грузії. Саме присутність «миротворців» РФ на десятиліття заблокувала розв’язання заморожених конфліктів у цих країнах.

(4) Залишити конфлікт на Донбасі у тому вигляді, в якому він є зараз, бо перша і друга з попередніх альтернатив є ще гіршими. За час президентства Петра Порошенка Україна створила потужну армію, здатну запобігти чи протидіяти широкомасштабному російському вторгненню та забезпечувати ефективний контроль над районами Донбасу, звільненими від окупаційних військ. Україна не без успіху позивається проти РФ до низки міжнародних судів за порушення прав людини та незаконне привласнення ресурсів на загарбаних територіях. За відсутності голосів значної частини проросійських виборців, які проживають на цих територіях, Україна може цілком розраховувати на обрання проєвропейського президента та парламентської більшості, що стане запорукою незмінності її євроінтеграційного курсу принаймні до 2024 року.