Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— А Фіона?

— Ні, — відказав він. — Я не ставив експерименти на її Козирі, та й тобі не раджу. Вона надзвичайно небезпечна, тож я не хотів би відкривати себе її впливу. Моя оцінка її теперішнього становища базується радше на дедукції, аніж на прямих свідченнях. Але гадаю, що на мої здогади можна покластися.

— Розумію, — сказав я.

— У мене є план.

— Викладай.

— Те, як ви витягнули мене з неволі, поєднавши концентрацію всіх, було доволі вигадливим. Такий самий принцип можна використати знову — тільки з іншого боку. Правильно спрямована, така сила доволі легко зможе пробитися крізь індивідуальний бар'єр — навіть якщо його поставила Фіона.

— Тобто спрямована тобою?

— Звісно. Пропоную зібрати родину і пробитися крізь щити Блейза і Фіони, де б вони зараз не були. Ми затримаємо їх, у плоті й крові, на хвильку чи дві. Мені вистачить часу для удару.

— Як з Мартіном?

— Гадаю, краще. Останньої миті Мартін зумів утекти. Цього разу таке не трапиться, адже триматимуть усі. Вистачить навіть трьох або чотирьох.

— Ти справді гадаєш, що можеш так просто владнати справу?

— Я гадаю, що нам варто спробувати. Час спливає. Коли вони захоплять Амбер, ти будеш першим, кого вони стратять. І я теж. Що скажеш?

— Якщо я упевнюся, що це необхідно. Тоді я не матиму іншого вибору, як прийняти твою пропозицію.

— Це необхідно, повір мені. Крім того, мені знадобиться Судний Камінь.

— Навіщо?

— Якщо Фіона справді у Дворах Хаосу, самого Козиря буде замало, щоби зловити її і втримати — навіть якщо зберемося ми всі. У такому разі мені знадобиться Судний Камінь, щоби зосередити нашу енергію.

— Гадаю, це можна влаштувати.

— Тож чим швидше ми перейдемо до справи, тим краще. Ти міг би організувати все до вечора? Я достатньо одужав, щоби зіграти свою роль.

— Дідько, ні, — відказав я, підводячись.

— Що ти маєш на увазі? — Він стиснув бильця крісла, напівпідвівшись. — Чому ні?

— Я сказав, що прийму твою пропозицію, якщо переконаюся, що це необхідно. Ти сам визнав, що значна частина цього — твої здогади. Уже цього достатньо, щоб я не був упевненим.

— Тоді забудь про переконання. Ти міг би наважитися ризикнути? Наступний напад буде значно потужнішим за попередній, Корвіне. Вони вже в курсі про твою нову зброю. І врахують це у своїх планах.

— Навіть якби я погодився з тобою, Бранде, я точно не зміг би переконати інших, що страти необхідні.

— Переконати інших? Просто накажи їм! Ти ж їх усіх тримаєш за горлянку, Корвіне! Ти ж тут усім керуєш зараз. Хочеш лишитися, чи не так?

Я всміхнувся і рушив до дверей.

— Так і буде, — відповів я, — але чинитиму я на свій лад. Матиму твою пропозицію на увазі.

— Твої методи заведуть тебе в могилу. Швидше, ніж ти гадаєш.

— Я знову стою на твоєму килимку, — мовив я.

Він зареготав.

— Чудово. Але я не погрожував тобі. Ти розумієш, про що я. Зараз ти відповідаєш за весь Амбер. І маєш чинити правильно.

— А ти знаєш, про що я. Я не збираюся вбивати ще кількох з нас через твої підозри. Для цього потрібно щось більше.

— Коли роздобудеш докази, може бути надто пізно.

Я знизав плечима.

— Побачимо, — я простягнув руку до дверей.

— Що збираєшся робити тепер?

Я похитав головою.

— Я не розповідаю нікому про все, що знаю, Бранде. Це різновид страховки.

— Чудово тебе розумію. Сподіваюся тільки, що ти достатньо знаєш.

— Чи боїшся, що я знаю забагато? — поцікавився я.

На мить Брандів погляд напружився, а тоді він усміхнувся.

— Я не боюся тебе, брате, — мовив він.

— Добре нічого не боятися. — Я відчинив двері.

— Зачекай, — сказав він.

— Так?

— Ти так і не сказав мені, хто був з тобою, коли ти знайшов Козир Мартіна там, де я його лишив.

— А, це був Рендом, — сказав я.

— Ох. А він у курсі подробиць?

— Ти маєш на увазі, чи в курсі він, що ти заколов його сина? — перепитав я. — Ні, поки що ні.

— Ясно. А щодо нової руки Бенедикта? Як я розумію, ти якимось чином роздобув її у Tip-на Ноґті. Я би хотів більше дізнатися про це.

— Не зараз, — відказав я. — Лишімо щось для нашої наступної розмови. Вона відбудеться уже скоро.

Я вийшов і зачинив двері, мовчки подякувавши килимку.