Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
Бенедикт витягнув Козирі.
— Поки мого коня не привели, я міг би викликати на збори Джерарда.
Бенедикт талірував карти, витягнув одну, роздивився її.
— Як же ти збираєшся відновити Лабіринт? — запитав Ґанелон.
— Я мушу знову отримати Судний Камінь, — відповів я. — З ним я зможу наново накреслити пошкоджену частину.
— Це небезпечно?
— Так.
— А де Камінь зараз?
— Там, у Тіні Земля, де я його залишив.
— Чому ти так зробив?
— Боявся, що він мене вб'є.
Ґанелон викривив обличчя в жахну гримасу.
— Не до вподоби мені, як це все звучить, Корвіне. Має бути інший шлях.
— Якби я його знав, то скористався б ним.
— Припустімо, ти погодишся на план Бенедикта і приєднаєшся до нього. Ти сам казав, що можеш зібрати в Тінях незліченні легіони. А ще стверджував, що кращого за нього на полі бою не знайти.
— Все одно пошкодження Лабіринту нікуди не дінеться, і щось іще зможе прорватися крізь нього. Завжди. Наразі вороги не настільки важливі, як наші власні внутрішні слабкості. Якщо ми цього не виправимо, тоді ми вже розбиті, хоча під нашими стінами ще не стоять потойбічні завойовники.
Ґанелон відвернувся.
— Я не можу сперечатися з тобою. Ти сам знаєш власне королівство, — сказав він. — Але мені досі здається, що ти припускаєшся жахливої помилки, ризикуючи власним життям там, де від цього, можливо, не буде жодної користі, в той час коли ти дуже потрібен.
Я гмикнув, бо відповіддю йому були слова Віалли, які я не хотів визнавати своїми, коли вона їх промовила.
— Це мій обов'язок, — сказав я.
Ґанелон промовчав.
Бенедикт, стоячи за дюжину кроків від мене, нарешті пробився до Джерарда, бо повсякчас щось шепотів, робив паузу, слухав. Ми стояли, чекаючи, коли він закінчить розмовляти, аби ми попрощалися.
— ...так, він зараз тут, — почув я його слова. — Ні, я дуже в цьому сумніваюся. Хоча...
Бенедикт кілька разів зиркнув на мене і похитав головою.
— Ні, я так не вважаю, — сказав він, а тоді додав: — Гаразд, іди сюди.
Він простягнув свою нову руку — і, стиснувши її, перетягнув Джерарда. Той повернув голову, помітив мене і миттю рушив у мій бік.
Він поводив очима вліво-вправо, вгору-вниз, неначе вишукуючи на мені щось.
— Що трапилося? — запитав я.
— Бранд, — відповів він. — Його більше немає в покоях. Принаймні більшої його частини. Залишилося лише трохи крові. А в самій кімнаті такий розгардіяш, що мені відразу стало зрозуміло: там трапилася бійка.
Я поглянув униз на перед сорочки і на штани.
— І ти шукаєш сліди крові? Як бачиш, ті, що на мені з'явилися, там уже давно. Можливо, мій одяг пом'ятий та брудний, але це все.
— Це насправді нічого не доводить, — сказав Джерард.
— Ти хотів роздивитися. Не я. А чому ти гадаєш...
— Ти був останнім, хто його бачив.
— Якщо не враховувати того, з ким він бився. Якщо і справді бився.
— Що ти маєш на увазі?
— Тобі відомі його характер і настрій. Ми з ним трохи посперечалися. Він, певно, заходився усе ламати, щойно я пішов, можливо, навіть порізався. А потім йому стало соромно, і він через Козир кудись перенісся, щоби змінити обстановку... Зажди! Його килимок. Чи була кров на маленькому, візерунчастому килимку перед дверима?
— Я не впевнений... ні, я так не думаю. А що?
— Непряме свідчення того, що це все зробив він. Він вельми дорожив цим килимком, тож не хотів бруднити його.
— Я на це не куплюсь, — сказав Джерард. — Смерть Каїна досі видається мені підозрілою, а ще ж були Бенедиктові слуги, які могли дізнатися, що тобі потрібен порох. Тепер Бранд...
— Це може бути іще одна спроба перевести всі стрілки на мене, — відповів я, — і в нас із Бенедиктом стосунки налагодилися.
Джерард повернувся до Бенедикта, який і далі непорушно стояв за дюжину кроків від нас. Обличчя його не виражало жодної емоції, він слухав.
— Він пояснив тобі ті смерті? — поцікавився Джерард.
— Не зовсім, — відповів Бенедикт, — але більша частина історії тепер видається не безнадійною. Настільки, що я схильний вірити його словам.
Джерард похитав головою і знову зиркнув на мене.
— Я ще в сумнівах, — сказав він. — Про що ви сперечалися?
— Джерарде, — відповів я. — Це вже наша з Брандом справа, поки ми вдвох не вирішимо це змінити.
— Я повернув його до життя і виходив, Корвіне. Я робив це не для того, аби його вбили під час якоїсь колотнечі.
— Подумай мізками, — сказав я йому. — Чия це була ідея знайти його обраним нами способом? Повернути?
— Тобі щось було від нього потрібно, — сказав Джерард. — Врешті-решт, ти це отримав. Він став тобі заважати.
— Ні. Але навіть якби все було саме так, ти справді вважаєш, що мої дії були би настільки, бляха, очевидними? Якщо його вбили, то з тією ж самою метою, з якою вбили Каїна — підставити мене.
— Ти посилався на очевидні речі й у випадку з Каїном. Здається мені, ти щось крутиш. Ти ж бо мастак у цьому.
— Ми вже про це говорили, Джерарде...
— ...і ти пам'ятаєш, що я тобі тоді сказав.
— Таке важко забути.
Джерард кинувся вперед і схопив мене за праве плече. Я миттю заїхав йому лівою рукою в живіт і вирвався. Мені раптом спало на думку, що, можливо, мені слід було розказати йому, про що ми з Брандом говорили. Але мені не подобалося, як він запитував про це.
Брат знову йшов на мене. Я відступив убік і засвітив йому лівицею кудись під праве око. Тоді продовжив гамселити суперника, тримаючи його голову відкинутою. Я був зовсім не в формі, щоби знову з ним битися, а Ґрейсвандір лишився в наметі. Іншої зброї у мене з собою не було.
Я все кружляв навколо Джерарда. Якщо я бив лівою ногою, бік починав боліти. Раз мені вдалося вдарити його правою ногою по стегну, але забракло швидкості та рівноваги, щоби перейти в наступ. Я продовжив кружляти.
Зрештою, він заблокував мою лівицю і йому вдалося схопити мене за біцепси. Я мав вирватися, але тут він відкрився, тож я з усієї сили, на яку був здатен, зацідив брату правим кулаком у живіт. Важко видихнувши, Джерард зігнувся навпіл, але руку мою стиснув ще сильніше. Потім заблокував мій невдалий аперкот, продовжив рух у відповідь, розплющивши кулак об мої груди. Одночасно з цим він так заламав мені руку назад і вбік, що я полетів на землю. Якби він упав на мене, усе б скінчилося.
Джерард опустився на одне коліно і потягнувся до мого горла.
9
Я ворухнувся, щоб заблокувати його руку, але він зупинив мене на півшляху. Повернувши голову, я побачив, що інша рука схопила Джерардову, стиснула її і відтягла назад.
Я відкотився вбік. Знову поглянувши вгору, побачив, що брата схопив Ґанелон. Джерард смикнув руку вперед, але звільнити її не зміг.
— Тримайся подалі від цього, Ґанелоне, — гукнув я.
— Тікай, Корвіне! — відказав Ґанелон. — Добудь Камінь!
Саме зараз Джерард спробував підвестися — і миттєво отримав від Ґанелона удар лівою в щелепу. Джерард упав плазом біля його ніг, Ґанелон замахнувся, щоби вдарити його по нирках, але Джерард перехопив його ногу і перекинув нападника назад. Я відповз і сів навпочіпки, підтримуючи себе однією рукою.
Джерард звівся на ноги й кинувся на Ґанелона, котрий саме піднімався. Коли брат уже майже опинився на моєму товаришеві, Ґанелон зупинив його подвійним ударом у живіт, а тоді взявся гамселити. Кілька секунд Джерард видавався надто приголомшеним, аби захищатися, а коли він нарешті зігнувся, закрившись руками, Ґанелон заїхав його правицею по щелепі, в результаті чого той перекинувся горілиць. Ґанелон миттю метнувся вперед, виставив руки до Джерарда, який врізався в нього, і підставив ногу. Джерард гепнувся, потягнувши Ґанелона за собою. Ґанелон всівся на Джерарда і зацідив правим кулаком у щелепу. Коли голова Джерарда відкинулася назад, Ґанелон поцілив ще й лівим.
Раптом Бенедикт смикнувся, щоби втрутитися, але ту мить Ґанелон обрав, щоби звестися на ноги. Джерард лежав без тями, а з його рота і носа юшила кров. Хитаючись, я звівся на ноги й обтрусив пил. Ґанелон усміхнувся до мене.