Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Праправнук гетьмана України Івана Скоропадського. Народився у м. Вісбаден (Німеччина). Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у Кавалергардському полку. 15.03.1904 р, після початку Російсько-японської війни, перевівся до діючої армії та був призначений командиром сотні 3-го Верхньоудинського козачого полку, згодом — командир сотні 2-го Читинського козачого полку, ад'ютант начальника Східного загону. За бойові заслуги одержав Золоту Георгіївську зброю. З 04.09.1910 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. 3 15.04.1911 р. — генерал-майор, командир лейб-гвардії Кінного полку, на чолі якого пішов на Першу світову війну. За Каушенський бій 06.08.1914 р. дістав орден Святого Георгія IV ступеня. З вересня 1914 р. — начальник 1-ї бригади 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 29.07.1915 р. — начальник 5-ї кавалерійської дивізії. З 02.04.1916 р. — начальник 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 22.01.1917 р. — командувач 34-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-лейтенант.
02.07.1917 р. 34-й армійський корпус було українізовано та перейменовано на 1-й Український. На з'їзді Вільного Козацтва у Чигирині 03.10.1917 р. був обраний Генеральним Отаманом Вільного Козацтва. 06.01.1918 р. облишив командування 1-м Українським корпусом, передавши його генералові Якову Гандзюкові. 29.04.1918 р. на з'їзді партії хліборобів був проголошений Гетьманом України. 14.12.1918 р. зрікся гетьманства та виїхав до Німеччини.
У 1920 р. очолив Союз Хліборобів, який обстоював позиції українського монархізму. Згодом був керівником Союзу Гетьманців-Державників (СГД).
Загинув під час бомбардування союзницькою авіацією у м. Метенн (Баварія, Німеччина).
Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 792; Список полковникам на 1907. — СПб. — 1907. — С. 1171; «Нива». — СПб. — 1915. — № 25; Кочубей В. Генерал Павел Петрович Скоропадский//Военная Быль. — Париж. — 1969. - № 95. — С. 18–24, № 96. — С. 6–9; Левицкий А. Еще о П. Скоропадском//Военная Быль. — Париж. — 1969. -№ 98. -С. 24;Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його З'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч, 10. — С. 4–6; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003 — С 562
(16.04.1896 — кін. 1945) — підполковник Армії УНР.
Закінчив 3-тю Київську гімназію, 1-і не Костянтинівське Київське військове училище (1.09.1915). Останнє звання у російській армії — поручик.
Скрипка Семен, фото 1930-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1970)
У 1918 р. — старшина штабу 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир окремої сотні, сформованої з жителів с. Глодоси Херсонської губернії і включеної до складу 16-го Запорізького полку ім. П. Дорошенка Дієвої армії УНР. Був важко поранений. У 1920–1921 рр. — старшина для доручень демобілізаційного відділу Військового міністерства УНР, згодом — начальник інспекторського відділу штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. — мешкав на еміграції в Польщі. Помер у Західній Німеччині у таборі для переміщених осіб.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1540. — С. 11; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 124; Михайлик М. Українське село в часи національної революції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч 2. — С. 5
(10.04.1898-11.06.1993) — хорунжий Армії УНР.
Народився у Полтаві, закінчив Полтавську гімназію.
Скрипник Степан, фото 1970-х років (фото з зібрання С. Білоконя)
У березні 1918 р. вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 рр. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 рр. був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР.
З 1923 р. перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук. У 1931–1939 рр. був послом до Варшавського сейму (від Волинського Українського об'єднання). У 1940 р. — повітовий інспектор у м. Хельм.
У 1942 р. прийняв постриг, ставши ченцем, був хіротонізований на єпископа Української православної церкви. У 1942–1943 рр. — переяславський єпископ УПЦ. Був заарештований гестапо.
З 1944 р. — на еміграції у Західній Європі. У 1944–1946 рр. — єпископ УАПЦ у Німеччині. З 1947 р. жив на еміграції у Канаді. Був обраний правлячим єпископом Української греко-православної церкви. З 1950 р. жив у США, очолював УПЦ. 30.10.1989 р. був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.
У 1992 р., після проголошення незалежності України, повернувся на Батьківщину та передав бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР (нині зберігається у Музеї Збройних сил України).
Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 582
(29.08.1886-21-12.1953) — полковник Армії Української Держави.
Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1905), Миколаївське інженерне училище (1908), служив у 5-му понтонному батальйоні (Київ). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). З липня 1914 р. — старший ад'ютант штабу 10-ї кавалерійської дивізії, в. о. начальника штабу 10-ї кавалерійської дивізії. З 22.03.1915 р. — капітан, старший ад'ютант штабу III кавалерійського корпусу. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915, за бій 10.12.1914) та орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 15–29.04.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.
На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. Наприкінці 1917 р. — помічник начальника Українського Генерального штабу. З 10.03.1918 р. — начальник Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання полковника. 19.11.1918 р. через хворобу був звільнений з посади начальника Генерального штабу.
У грудні 1918 р. виїхав до Одеси, вступив до складу Збройних Сил Півдня Росії, перебував у запасі.
З травня 1920 р. — на еміграції в Югославії, з 1921 р. — у Німеччині, з 1951 р. — у Канаді, працював інженером-будівельником. Помер та похований у Монреалі (Канада).
Сливинський Олександр, фото 1915 року (ЦДАВОУ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Ф. 1078. — Оп. 2 — Спр. 39. — С 78, Список Генерального штаб на 1.06.1914. — СПб — 1914 — С 685; Список Генерального штаба 1917. — Петроград — 1917. — С. 145; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 сг. ст.) січня 1918 р.// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. — С 34–35; 1931. — Ч. 4. — С. 30, Волков С. В. Офицеры русской регулярной кавалерии. — Москва — 2004. — С. 486; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 60, 63, 65, 94.
(01.06.1870-?) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Мадієвка Стародубського повіту Чернігівської губернії. Закінчив реальне училище, Миколаївське інженерне училище (1902), вийшов до 6-го саперного батальйону. З 17.06.1914 р. — командир 2-го Телеграфного батальйону. З 06.12.1914 р. — полковник. З 11.03.1916 р. — командир 5-го саперного батальйону, одночасно — корпусний інженер XII армійського корпусу. З 21.08.1916 р. — командир 53-го саперного батальйону та корпусний інженер 47-го армійського корпусу. З 27.11.1916 р. — командир 21-го інженерного полку та корпусний інженер XI армійського корпусу. З 05.07.1917 р. — командир 36-го інженерного полку та корпусний інженер 41-го армійського корпусу.