Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
(?-24.05.1919) — старшина Дієвої армії УНР.
Походив з Чернігівщини. Останнє звання у російській армії — підполковник (?).
З січня 1919 р. — командир 1-го куреня 1-го Синього полку Дієвої армії УНР. З кінця квітня 1919 р. — помічник командира цього ж полку. Загинув у бою за м. Оринін на Поділлі.
Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
(21.09.1897—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Герцацьке Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Сидоренко Сергій, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 9)
У 1918 р. перебував у складі Українського Козацтва Чернігівщини. З грудня 1918 р. — командир окремої кінної сотні на Чернігівщині. У 1919 р. — командир сотні у складі кінного дивізіону 2-ї пішої дивізії «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. — помічник командира 2-го кінного полку ім. І. Мазепи 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії
Сидоренко Сергій, фото 20-х років (ЦАЛКФАУ)
УНР. у 1921 р. та станом на 15.09.1922 р. був приділений до штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
З 1923 р. до 1939 р. жив на еміграції у Каліші. Станом на 1958 р. мешкав у Новому Ульмі (Німеччина). Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С 18–25; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 51–53; Ремболович І. 1918 рік на Чершгівіцині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 95–98; Середа М. Отаман Ангел//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 9. — С. 14–16.
(08.11.1895–1963) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у м. Біла Церква. Навчався у Гірничому інституті (Санкт-Петербург). Закінчив Артилерійську Технічну школу (Петроград, жовтень 1917), навчався в Єлисаветградському кавалерійському училищі.
У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин, служив у 1-му Залізничному полку Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. був одним із активних учасників протигетьманського повстання на Київщині. У 1919 р — отаман повстанських загонів у районі Таращі, згодом — старшина Київської групи Дієвої армії УНР. З травня 1920 р — начальник розвідчого відділу штабу 4-ї Київської дивізії Армії УНР. З жовтня 1920 р. — командир 4-го кінного Київського полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР. 25.10.1921 р. на чолі Відділу Окремого призначення (створеного на основі 4-го кінного Київського полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР та доданої батареї) прорвався на територію Радянської України, де вів бойові дії та партизанив під час Другого Зимового походу Ю. Тютюнника. 29.11.1921 р. повернувся на польську територію. Під час Другого Зимового походу був поранений. Відмовився повертатися до таборів інтернованих українських вояків у Польщі, через що з 01.01.1922 р. офіційно рахувався дезертиром.
Сидорянський Михайло, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
З весни 1922 р. перебував на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927 р.). Згодом жив у Празі, де очолював Спілку українських інвалідів. У 1945 р. заарештовувався органами радянської військової контррозвідки СМЕРШ. У 1945–1947 рр. перебував під слідством у МГБ СРСР. Даних про засудження або звільнення з місць ув'язнення немає. Помер у 1963 р. у Празі.
ДАСБУ — Фп. — Спр. 51908, архівно-слідча справа Ковальського П. П. та ін. — Т. 1. — С. 19–33. -Т. 3. — С. 305, 328; Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч 6. — С 12–20; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Зоренко Д. На партизанці//За Державність. — Каліш. — 1932. -Ч. 3. — С. 206–225; Чорний С. Сторінка з Другого Зимового Походу//За державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 192–205; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 78, 86–88; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 127; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 425; Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді. — Торонто. — 1963. — Ч. 16. — С. 28; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага — 1942. — С. 152.
(10.02.1893-20.07.1977) — підполковник Армії УНР (полковник в еміграції).
Походив з селян м. Черкаси Київської губернії. Закінчив Черкаське 4-класне міське училище. 15.03.1915 р. вступив однорічником 2-го розряду до 111-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 2-гу Тифліську школу прапорщиків (01.08.1915), служив у 49-й бригаді державного ополчення, виконував обов'язки старшого ад'ютанта бригади. 11.04.1916 р. за власним бажанням був відправлений до 2-го Нерчинського полку Забайкальського козачого війська. З 23.06.1916 р. — ад'ютант полку. Останнє звання у російській армії — поручик.
Силенко-Кравець Порфирій, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У січні 1918 р. брав участь у боях проти більшовиків у Києві. За Гетьманату П. Скоропадського служив у Лубенському Сердюцькому кінно-козачому полку Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — старший ад'ютант
Чернігівського Коша Українського Козацтва. Станом на 18.10.1919 р. рахувався у резерві Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.
З кінця 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії.
У травні 1920 р. повернувся до Армії УНР. З 06.07.1920 р. — начальник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР. 30.06.1921 р. був звільнений з посади до резерву старшин штабу армії.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі. Закінчив лісовий факультет Агрономічно-лісового інституту у Аублянах, працював інженером-лісничим.
Силенко-Кравець Порфирій, портрет 1940-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
У червні 1943 р. разом з сином Миколою вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина», був начальником постачання дивізії. 09.09.1945 р. з підрозділами УНА був інтернований в Італії.
З 1951 р. жив на еміграції у Торонто (Канада), був почесним головою братства вояків 1-ї Української дивізії у Канаді. Помер та похований у Торонто.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 25-256; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 140; Вісті Комбатанта, — 1968. — Ч. 4. — С. 26–27; Гончаренко А. З минулих днів//Вісті Комбатанта. — 1971. -Ч. 1. — С. 27–38; Підгайний Б. Полковник Силенко і полковник Сосідко//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1968. - № 4. — С. 26–29; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. ' 1977. - № 4. — С. 65–66.
(27.10.1880-21.11.1960) — полковник Армії УНР.
Силін Анатолій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Походив з родини військового. Народився у м. Старокостянтинів. Закінчив Орловський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1902), вийшов підпоручиком до 6-ї кінно-артилерійської батареї 3-го кінно-артилерійського дивізіону. Закінчив за 2-м розрядом 2 курси Миколаївської академії Генерального штабу (1910), повернувся до батареї. З 06.09.1911 р. — старший ад'ютант штабу 3-ї кавалерійської дивізії. 20.03.1915 р. повернувся до 6-ї кінно-артилерійської батареї. 30.10.1915 р. за власним бажанням перевівся до 3-го уланського Смоленського полку. З 12.11.1915 р. — командир 5-го ескадрону цього полку. З 04.01.1916 р. — ротмістр. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 3-ї кавалерійської дивізії.