Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З січня 1919 р. — помічник командира 4-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 8-го гарматного полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.
Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965.
(05.07.1891 — після 1977) — адміністративний полковник Армії УНР.
Закінчив інженерно-механічну школу. У 1914–1917 рр. — завідувач технічної частини Київської авіаційно-автомобільної майстерні, колезький секретар.
З 12.05.1918 р. — урядовець 1-го рангу загального відділу Військового міністерства Української Держави. З 01.08.1918 р та у 1919 р. — на посаді головного військового журналіста Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. Станом на 04.081920 р. — начальник загальної частини Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР. Станом на 18.061921 р. — начальник канцелярії Військового міністерства УНР.
З 1920-х рр. — на еміграції. Закінчив Лісову школу у Варшаві та відділ агрономії Вищого технічного інституту у Парижі. Працював інженером-агрономом у Сарненському повіті.
Смородський Петро, фото 1920-х років (У 50-річчя Зимового походу Армії УНР — Нью-Йорк. — 1973)
У 1939 р., після окупації радянською армією частини польської території, був заарештований НКВС, утік з-під арешту, переховувався у Львові до приходу німців.
У 1941 р працював повітовим агрономом у м. Сарни. Підтримував тісні стосунки з отаманом Поліської Січі Т. Бульбою-Боровцем, з літа 1941 р. був начальником його штабу та начальником школи підстаршин. Після переходу частини вояків Поліської Січі влітку 1943 р. до складу Української повстанської армії виїхав до Рівного. Працював інженером-агрономом у Рівному, Львові, Стрию, звідки емігрував до Австрії.
У 1949 р. виїхав до США, жив у м. Пасейк.
Смородський П. Поліська Січ//Українське Козацтво — Ч. 3–4(48–49). — С. 21–25; Короткий життєпис з нагоди іменин//Українське Козацтво. — Ч. 5–6(50–51). — С. 30–31.
(5.01.1883 — до 14.12.1953) — полковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 121-го піхотного Пензенського полку (Харків). Брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 21.06.1919 р. до 10.08.1919 р. — командир 1-го рекрутського полку Дієвої армії УНР у Кам'янці-Подільському. У складі Збірної Київської дивізії брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. був приділений до старшинської чоти при штабі Тилу Армії УНР. Помер у Франції.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653. — С. 117–121; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 4–7; Незабытые могилы. — Москва. — 2006. — Т. 6. — Кн 2 — С. 57
(24.07.1890-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Києві. Закінчив 5-ту Київську гімназію, Київське військове училище (1910, з занесенням імені на мармурову дошку), вийшов підпоручиком до 17-ї артилерійської бригади (Влодава), з якою вирушив на Першу світову війну. З 01.04.1915 р. — обер-старшина для доручень штабу 35-го армійського корпусу 3 01.03.1916 р. — старший ад'ютант штабу 55-ї піхотної дивізії. У 1917 р. закінчив два курси Військової академії Генерального штабу. З 15.04.1917 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу 2-ї армії. З 01.10.1917 р. — начальник оперативного відділу штабу 2-ї армії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 01.06.1918 р. — молодший осавул штабу 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 01.08.1918 р. — старший осавул штабу 2-го корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 01.03.1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 01.04.1919 р. — начальник розвідчої частини (з серпня 1919 р. — відділу) штабу Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. З 19.03.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Головного управління Генерального штабу УНР. 3 08.04.1920 р. — начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу УНР Станом на 19.04.1920 р. — начальник мобілізаційно-призовного відділу Генерального штабу УНР. 3 03.11.1920 р. — начальник військово-історичного управління Генерального штабу УНР. За сумісництвом з 22.06.1920 р. працював лектором Камянець-Подільської спільної юнацької школи. Влітку 1921 р. — начальник оперативного відділу Партизансько-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. Напередодні Другого Зимового походу перейшов на радянську територію. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — ф 1075 — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 9–12; Оп. 2 — Спр. 37. — С. 444; Спр. 653. — С. 93-а; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 76–84, 129; Герчанівський Д. Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963. — С. 42.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 22.06.1918 р. — 2-й помічник начальника відділу Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. Влітку 1919 р. був мобілізований Літинським повітовим військовим начальником до Дієвої армії УНР. З 19.09.1919 р. перебував у резерві Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.
(25.06.1881 — після 1933) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Києві, в родині військового. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1902), вийшов підпоручиком до 5-го саперного батальйону (Київ). Закінчив Офіцерську електротехнічну школу (1911), працював начальником станції 4-ї іскрової роти (Київ). З 1915 р. — помічник командира 4-го іскрового дивізіону, розгорнутого з 4-ї іскрової роти. З серпня 1917 р. — підполковник.
У 1918 р. служив в електротехнічному відділі Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10.02.1919 р. — начальник мінно-підривної частини Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.
У жовтні 1919 р. дезертирував, повернувся у зайнятий білими Київ та з родиною виїхав до Одеси. У лютому 1920 р. залишився у зайнятій червоними Одесі.
Восени 1920 р. був мобілізований до РСЧА, працював в інженерному управлінні Київської військової округи. З 1921 р. — викладач Київської інженерної школи (згодом переформована на 4-ту Київську школу зв'язку ім. М. Калініна). 26.12.1930 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів) і 22/23.06.1931 р. був засуджений до 5 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.
Снігуровський Павло, фото 1930 року (з приватної колекції)
ДАСБУ. -Ф. 6. — Спр. 67093. -Т. 776, архівно-слідча справа Снігуровського П. І.; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229.
(21.08.1872—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з дворян Чернігівської губернії. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1895). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 121-го піхотного Пензенського полку (Харків). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918–1919 рр. — помічник командира та в. о. командира 39-го пішого Харківського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 17.03.1919 р. був переведений до складу 6-го запасного полісу Дієвої армії УНР. 14.04.1919 р. перевівся до 1-го Тульського полку Окремої Російської Тульської бригади Дієвої армії УНР.